Письменницько-журналістський скандал на Вінниччині: московський слід, бюджетні гроші та боротьба за вплив

Конфлікт, що розгорнувся навколо керівництва Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України (НСПУ), багато членів якої є й журналістами, вийшов за межі локальної суперечки. Залишки радянської номенклатурної спадщини, механізми непрозорого фінансування регіональних культурних ініціатив та прихований вплив інституцій, які можуть бути афілійованими з державою-агресором, – все змішалось і нарешті вибухнуло.

А після скандалу на поверхню сплило те, що на розподілі грошей обласного бюджету на видавництво книг залишаються все ті ж персони, яких за братання з проросійською структурою виключили зі спілки письменників. І ця ситуація, схоже, досі влаштовує обласне керівництво.

У чому справа

Каталізатором проблеми став візит 16 червня делегації вінницької письменницької організації до керівництва Вінницької єпархії Української православної церкви (УПЦ), яка фактично зберігає канонічний і структурний зв'язок із російською православною церквою (рпц). Отримання церковних нагород із рук настоятеля на тлі масованих ракетних обстрілів українських міст і святинь викликало різке неприйняття суспільства.

“Тепла” зустріч вінницьких письменників з керівництвом місцевого осередка УПЦ. Фото: uoc-news.church

Нагороди від УПЦ і реакція колег по цеху

16 червня 2026 року на сайті єпархії з’явилося повідомлення про зустріч групи письменників із митрополитом Вінницьким і Барським Варсонофієм. До складу делегації увійшов місцевий літературний істеблішмент: голова організації Вадим Вітковський, його заступник (і колишній багаторічний очільник) Михайло Каменюк, а також письменники Олександр Ватага, Борис Пентюк, Майя Руда, Анатолій Сварчевський та працівниці офісу Галина Боровик і Людмила Лихогляд.

У пресрелізі центрального апарату НСПУ, реагуючи на зустріч, наголосили на тому, що під час зустрічі відбувся обмін думками про роль православної церкви в духовному розвитку суспільства. «У приміщенні Вінницького єпархіального управління Української Православної Церкви відбулася зустріч митрополита Вінницького і Барського Варсофонія з представниками Вінницької обласної письменницької організації. …Відбувся зацікавлений обмін думками про роль Православної Церкви в духовному розвитку суспільства, посиленні значення літератури та її впливу на національну самосвідомість людей, спільному подоланні грізних викликів сьогодення. [...] Перегорнуто ще одну цікаву, змістовну сторінку історії стосунків, багатообіцяючої співпраці Церкви і Літератури», - йшлося у повідомленні.

Ця зустріч завершилася нагородженням: Варсонофій вручив Вітковському та Каменюку ордени Нестора Літописця першого ступеня, а іншим учасникам — архієрейські грамоти.

Орден УПЦ Нестора Літописця вручається за “за особистий внесок… за поширення світлих ідеалів Православ'я в суспільно-політичному житті України”. Фото: uoc-news.church

Малопомітний, але знаковий візит обласної письменницької еліти до афільованої з агресором релігійної структури сподобався далеко не всім. Першою відреагувала на подію редакторка видання «33 канал» та письменниця Тетяна Редько. Вона зазначила у себе на ФБ-сторінці, а згодом і на сайті “33 каналу”, що зустріч відбулася безпосередньо після російського обстрілу Києво-Печерської Лаври. Такий візит таким чином виглядав не просто як етична помилка, а ледь не як свідома політична декларація лояльності до інституції, яку звинувачують у просуванні наративів “руського міра”. 

Реакція Тетяни Редько на нагородження вінницьких письменників. Скриншот: ФБ

“Три дні телефони, як і електронна пошта нашої редакції, розриваються з одним запитанням: як могла делегація вінницьких письменників із керівниками піти на зустріч із ієрархами московського патріархату, церкви, яка за висновками експертів української держави досі знаходиться у єднанні із РПЦ та Кирилом, який благословляє вбивства українців? І приймати від них нагороди! Домовлятись про «багатообіцяну» співпрацю? Та ще й на другий день після обстрілу рашистами нашої святині Києво - Печерської Лаври?», - написала вона.

З допису Тетяни Редько і почалися “розборки” всередині письменницької спілки. Після того, як вона не змовчала - заговорили й інші.

Управлінська імпотенція замість реакції 

Реакція центрального проводу НСПУ на візит вінницьких письменників та несхавалення таких ініціатив колегами по цеху була оперативною, але незначною. Голова Спілки Михайло Сидоржевський у телефонній розмові запропонував Вадиму Вітковському до 28 червня скликати загальні збори обласної організації, щоб публічно обговорити факт зустрічі та зробити організаційні висновки. Збори було призначено на 25 червня.

Проте замість «розрулити» проблему, захід наочно продемонстрував глибоку інституційну та організаційну кризу регіонального осередку. Із 70 офіційних членів обласної організації на збори з'явилися лише 20 осіб, що автоматично унеможливило прийняття будь-яких легітимних рішень через відсутність кворуму. Замість конструктивного діалогу та аналізу помилок все перетворилося на хаотичну дискусію, яка оголила авторитарні тенденції всередині організації. 

Телефонні пропозиції голови НСПУ нарешті зіштовхнулись із реальністю - щоб провалити збори, достатньо на них не приїхати. Скриншот: фейсбук-сторінка Михайла Сидоржевського

Так, письменник і краєзнавець Андрій Стебелєв, який був присутній на зборах, детально описав на своїй фейсбук-сторінці у атмосферу цього зібрання, відзначивши критичний стан управління: «Письменницькі збори з приводу нещодавнього візиту очільника ВОО НСПУ В. Вітковського з деякими колегами до Вінницької єпархії УПЦ за «церковними орденами, благословенними грамотами та благодійними преміями» очікувано не відбулися через відсутність кворуму, проте передбачувано виникла контраверсійна галаслива дискусія. Голова зачитав свою довгу заяву про складання повноважень і любов до всіх конфесій, проте письменники-очільники зі своїх основних посад у комунальній установі Видавничий Дім «Моя Вінниччина», навколо якої з 2018 року рахітично жевріла й Спілка, йти на «заслужений відпочинок» й гадки не мають. Представники правління, середній вік якого складає 76 років, і яке збиралося на своє засідання за останній рік «пів разу», читали палкі вірші...», - розповів він у дописі.

Під час цих зборів також пролунали звинувачення на адресу журналістки Тетяни Редько, яку присутні фанати чинного керівництва фактично піддали класичній радянській моральній обструкції за її публічну критику співпраці з УПЦ.

Оголошення про збори обласних письменників та коментарі до нього. Скриншот: фейсбук-сторінка Вадима Вітковського

Реакція творчої спільноти на збори, оголошені Вітковським та Каменюком. Скриншот: фейсбук-сторінка “Тростянецькі вісті”

Сама Редько у своєму дописі зазначила, що дізналася про цю "анафему" заочно, у відрядженні. Вона порівняла дії місцевих літераторів із методами переслідування інакодумців часів КДБ. «У той час, коли я була на заході у музеї Шевченка, де він писав свої пророчі твори проти московитів, мене в країні, де пʼятий рік війна, піддавали, як і Кобзаря, анафемі за такі ж думки? Конкретні українські літератори! Отже, що виходить - замість вимоги провести такі збори від керівника Національної Спілки України Михайла Сидоржевського, проаналізувати ваші дії... ви піддавали анафемі мене? [...] Ще й публічно брехали, що я та ті, що підтримали мене, “визнали свої помилки”! Одним словом - з кегебе розпрощались, а з методикою ні?», - написала вона.

Публікація видання “Ми-вінничани” про події в письменницькій спілці Вінниччини. Скриншот: vinnychany.info

Неспроможність місцевого осередку самостійно розв'язати кризу змусила заворушитись центр. На черговому засіданні Секретаріату НСПУ констатували, що дії вінницьких письменницьких керівників завдали непоправної шкоди репутації спілці. В офіційній ухвалі Секретаріату вказали на висновки Держслужби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) щодо афіліації УПЦ із РПЦ. Секретаріат визнав контакти обласної організації з УПЦ політично та морально недопустимими, розцінивши їх як блюзнірство щодо пам'яті загиблих українських воїнів. 

Екс-керівники пиьсменників Вінниччини Вадим Вітковський, Михайло Каменюк та священики упц. Справа - т.зв. митрополит Варсонофій (Столяр). Джерело: vinnychany.info

«Секретаріат НСПУ наголошує, що в час війни, розв’язаної путінською Росією проти України, в час, коли нашу землю героїчно захищають українські воїни, а українські матері хоронять своїх синів-героїв, - підтримувати контакти і отримувати нагороди від церкви, яка де-факто залишається структурним підрозділом Російської Православної Церкви, є блюзнірством і демонстрацією зневаги до рідної землі, освяченої кров’ю її захисників. [...] Секретаріат ухвалив: виключити В.Вітковського і М.Каменюка з Національної спілки письменників України; призначити в.о. голови Вінницької обласної організації НСПУ А.Стебєлєва», - йшлося в офіційній заяві НСПУ.

За два дні після зустрічі з УПЦ, тоді ще голова облписьменництва Вітковський поширював “відповіді врангеля”. З 16 червня інформацію про нагородження від УПЦ не була опублікована. Скриншот: фейсбук-сторінка Вадима Вітковського

Не кінець

Конфлікт серед письменництва також висвітлив тісне, майже нерозривне функціональне злиття незалежної громадської організації (НСПУ) та комунальної установи, що фінансується коштом платників податків. У грудні 2018 року рішенням сесії Вінницької облради створили «Видавничий дім «Моя Вінниччина», який отримав повноваження та фінансування на збирання, створення та редагування матеріалів для випуску багатотомної серії книг історії міст і сіл області, нарисів про видатних діячів краю, а також на випуск журналу «Вінницький край».

Парадокс ситуації полягає в тому, що керівний склад громадської обласної письменницької організації та комунального видавничого дому виявився ідентичним. Вадим Вітковський, який у квітні 2018 року очолив ВОО НСПУ, того ж року став директором Видавничого дому. Михайло Каменюк, його заступник по Спілці, обійняв посаду головного редактора книжкової серії у цій же комунальній установі.

Виключно коштом обласного бюджету видано чимало томів. У 2020 році цю серію навіть занесли до «Книги рекордів України» як найбагатотомніше видання історії міст і сіл, профінансоване коштом регіонального бюджету. Це окрім творчих доробків місцевих авторів, історії сіл Вінниччини. Так, наприклад, рідне село Вадима Вітковського вже має сім виданих томів і готується восьмий:

Вадим Вітковський пишається тим, що бюджетним коштом видав сім томів історії власного села. Скриншот: фейсбук-сторінка Вадима Віткоського

“Моя Вінниччина” ніколи не забуває, хто у керма. Джерело: фейсбук-сторінка Михайла Каменюка

Але подібна структура створила монополію. Громадська спілка письменників де-факто перетворилася на своєрідний декоративний фасад для освоєння бюджетного фінансування. Регіональні автори, які мали б здійснювати незалежний творчий пошук, опинилися в абсолютній фінансовій та репутаційній залежності від лояльності до керівництва видавничого дому. Саме тандем Вітковський-Каменюк фактично ухвалював рішення про те, чиї твори будуть надруковані бюджетним коштом, формуючи лояльний пул авторів, що й пояснює пасивність більшості членів Спілки під час «кризових» зборів.

Статут “Видавничого дому “Моя Вінниччина”, в якому чітко прописано, хто розпоряджається коштами - директор Вадим Вітковський. Джерело: аналітична система YouControl

Власне, новопризначений в.о. голови Андрій Стебелєв й вказав на необхідність негайного розділення сфер відповідальності, майна та фінансів. «Моя пропозиція полягала в наступному: з’ясувати майново-фінансові відповідальності Спілки і ВД «Моя Вінниччина» через укладання джентльменської угоди (штатна структура, комунальні послуги, оренда приміщень, доля журналу «Вінницький край), рекомендувати призначити транзитним в. о. голови одного з членів правління і просити центральний провід у Києві сприяти у проведенні восени вінницьких зборів...», - повідомив він на своїй сторінці у фейсбуці.

Щобільше, навіть виключення Вітковського та Каменюка з НСПУ за антидержавну позицію не позбавить їх посад у комунальній установі. Вони й далі розпоряджатимуться грошима обласного бюджету. Відтак, відповідальність за подальше перебування цих осіб на керівних посадах комунального закладу повністю лежить на Вінницькій обласній раді та обласній військовій адміністрації.

Варто згадати ще дещо. Опоненти Вітковського та Каменюка неодноразово вказували на їхні прямі та доведені зв'язки з апаратом Комітету державної безпеки (КДБ) СРСР. Громадський діяч Сергій Чумак висловився про те, що Михайло Каменюк у минулому працював під прикриттям радянської розвідки та мав тісні політичні зв'язки з Віктором Медведчуком (очолював структури проросійської СДПУ(о) в регіоні). Сам Вадим Вітковський в інтерв'ю місцевому виданню «20 хвилин» раніше відверто розповідав про їхнє спільне з Каменюком агентурне минуле:  “Далі його дороги пролягли далеко за межі тодішнього Союзу. Пан Михайло працював редактором бюро агентства преси новин (АПН) на Кубі, країнах Латинської Америки, завідувачем бюро АПН у Перу, прес-аташе радянського посольства у Лімі, кореспондентом ТАРС у Монголії, викладачем Вищої дипломатичної школи у Москві. Насправді робота за кордоном передбачала не тільки журналістику. Професія була прикриттям для виконання завдань розвідки”. Згідно зі спогадами самого Вітковського, їхнє особисте знайомство з Каменюком відбулося в Інституті зовнішньої розвідки КДБ під Москвою. Цей закритий об'єкт, розташований у лісі за 30 кілометрів від радянської столиці, був головною кузнею кадрів для шпигунської діяльності. Там Михайло Каменюк працював редактором відомчого журналу «Совєтский развєдчік», призначеного виключно для внутрішнього користування співробітниками спецслужб.

Додатковим маркером їхньої ідеологічної орієнтації є статус Михайла Каменюка як заступника голови так званої «Спілки слов'янських письменників», структури, чия назва і діяльність міцно вплітається у панславістські наративи російської пропаганди.

Дипломати, “журналісти” - все в одному флаконі на сайті Вінницької ОВА, 2021 рік. 

Замість висновків

Середній вік правління Вінницької організації спілки письменників, за свідченням тепер вже в.о. голови спілки письменників Вінниччини Андрія Стебелєва, становить 76 років. Здається, що спілка деградувала до рівня закритого номенклатурного клубу, де керівні посади десятиліттями обіймають одні й ті самі функціонери. Історія головування Михайла Каменюка ілюструє цю тенденцію найкраще: він очолював організацію у 1986–1992, 1995–1997, 2008–2012 та 2014–2018 роки, перш ніж здійснити тактичну ротацію – передати формальне крісло голови своєму давньому соратнику Вадиму Вітковському, залишившись його незмінним заступником. Така "візантійська" модель передачі влади без зміни реальних бенефіціарів унеможливлює будь-який розвиток та оновлення ідеологічних орієнтирів.

“Мішель Камю” підсумував вищевикладені події. Скриншот: фейсбук-сторінка Михайла Каменюка

Байдужість абсолютної більшості членів організації до її долі, що підтверджується присутністю лише 20 осіб із 70 на критично важливих зборах, дозволила вузькій групі керівників монополізувати право на представництво і робити гучні політичні та релігійні заяви «від імені усіх письменників Вінниччини». А це - неприпустимо.

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області