Судді Шидловський та Заярний: зубний біль та відсутність папірця легалізували пияцтво за кермом?

Лише 9 лютого опубліковано рішення, яке ухвалено, як виявилось, ще 22 січня. Ця дата має всі шанси назавжди увійти до анналів української юриспруденції як момент народження нового правового феномену. У цей день у скромному приміщенні Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області відбулося дійство, яке за своєю суперечливістю  та "юридичною елегантністю" може затьмарити  корупційні скандали минулих десятиліть. Суддя Андрій Миколайович Заярний своєю постановою у справі № 127/15612/25 не просто звільнив від відповідальності колегу, суддю Вінницького міського суду Олексія В'ячеславовича Шидловського. На нашу думку  він зробив дещо більше: створив умови, що виглядають як спроба “переписати” Правила дорожнього руху, Кодекс про адміністративні правопорушення та принципи воєнного часу, створивши прецедент, який ми відтепер суб'єктивно  можемо називати доктриною "Верховного Жмеринського Суду".

Суть цієї доктрини, як видається з логіки судового рішення, проста, як двері: якщо ви ймовірно п'яні, але поліцейський зупинив вас на блокпосту, який не має, на думку захисту, ідеально оформленого "паспорта" з мокрою печаткою коменданта саме на цей квадратний метр асфальту – ви маєте всі шанси бути визнаним невинуватим, мов  немовля. Ви можете мати чітко виражені ознаки алкогольного спʼяніння, ледве триматися на ногах, дихати перегаром в обличчя правоохоронцям і відмовлятися від огляду, посилаючись на... зубний біль. І суд вас почує. Суд вас зрозуміє. Суд вас пробачить.

Судова система в тилу, як виглядає з таких рішень,трансформується у закриту касту, яка живе за своїми законами, ігноруючи реальність війни. Поки Збройні Сили України вигризають кожен клаптик землі на фронті, відбиваючи атаки ворога, в тилу, на нашу думку, формується "батальйон юридичного опору", головна зброя якого – казуїстика, а головна мета – виглядає як порятунок "своїх" від відповідальності за будь-яку ціну. Чи за це воює країна? Чи за право суддів їздити з ознаками алкогольного сп`яніння , прикриваючись мантією та бюрократичними зачіпками, гинуть найкращі сини та доньки України?

Вся надія тепер – на прокуратуру, яка зобов'язана (але чи наважиться?) оскаржити цей “театр абсурду”.

Зубний біль як обставина непереборної сили

Дев'ятнадцяте травня 2025 року. Вінниця. Вулиця з символічною назвою – Праведників Світу (колишня Максимовича). Країна живе в умовах воєнного стану вже понад три роки. Блокпости, перевірки документів, мобільні групи ТЦК та поліції – це та буденність, яка ні в кого не викликає подиву. Ні в кого, крім, як виявилося, окремих представників судової гілки влади.

Близько 10:45 ранку екіпаж патрульної поліції зупиняє автомобіль Nissan Leaf. За кермом перебуває не пересічний громадянин, а суддя Вінницького міського суду Олексій Шидловський. Причина зупинки, як пізніше буде зазначено в матеріалах справи – перевірка військово-облікових документів у рамках заходів воєнного стану. Стандартна процедура. Поліцейські та представники ТЦК виконують свою роботу.

Однак спілкування з водієм пішло не за сценарієм "Доброго дня, ваші документи". Інспектори помітили у водія класичні ознаки алкогольного сп'яніння, які важко сплутати з чимось іншим, навіть якщо дуже хотіти.

У судовому засіданні суддя Шидловський і його адвокат Жданов (який має справи, які розглядає суддя Шидловський) розіграли спектакль. Вони не визнали провину. Натомість розповіли зворушливу історію про те, як з самого ранку суддя Шидловського мучив пекельний зубний та головний біль. За версією судді, він їхав до лікаря-стоматолога. Його обличчя почервоніло не від проміле, а від мук. Порушення мовлення (язик заплітався) не від спиртного, а від анальгетиків. А запах? Ну, можливо, це специфічний аромат лікарських засобів, який недосвідчені поліцейські сплутали з етанолом.

Але найцікавіше – це пояснення відмови від огляду. Згідно зі статтею 130 КУпАП, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння (як на місці, так і в медичному закладі) автоматично тягне за собою відповідальність. Це зроблено саме для того, щоб водії не могли уникнути покарання, просто сказавши "я не буду дихати в трубку". Однак суддя Шидловський заявив, що відмовився "не свідомо", а через сильний біль і бажання якнайшвидше отримати допомогу.

Для підкріплення цієї “легенди” була вибудувана ціла сценарна лінія із залученням свідків. У матеріалах справи фігурує "давня знайома", якій суддя нібито телефонував, щоб дізнатися контакти стоматолога. Вона приїхала на місце зупинки, побачила страждання судді, запропонувала допомогу. Потім приїхала дружина, яка сіла за кермо. Усі свідки захисту в один голос стверджували: запаху алкоголю не було, були лише страждання хворого чоловіка.

Ця частина захисту виглядає як класичний "відмаз" із 90-х. "Я не п'яний, я хворий". Але суддя Заярний сприйняв це не критично, а з повним розумінням. Мабуть, суддівська емпатія – річ вибіркова, і вона загострюється, ймовірно, лише тоді, коли на лаві підсудних опиняється колега.

Немає папірця — можна пити

Однак "зубний біль" був лише димовою завісою. Основний удар по правосуддю, на наш погляд, було завдано в площині процесуального крючкотворства. Саме тут народилася нова судова практика, яка за своєю руйнівною силою для правопорядку, як ми вважаємо, може зрівнятися з ефектом від ворожої диверсії.

Захисник судді Шидловського обрав тактику тотального заперечення законності дій поліції. Логіка захисту, як вбачається з рішення суду,будувалася на наступному силогізмі:

1.      Поліція зупинила авто на блокпосту.

2.      Блокпост — це інженерна споруда, яка встановлюється за наказом коменданта.

3.      Якщо немає письмового наказу коменданта з конкретною адресою ("вул. Праведників Світу") і конкретною датою ("19.05.2025"), то блокпост є незаконним.

4.      Якщо блокпост незаконний, то й зупинка незаконна.

5.      Якщо зупинка незаконна, то поліцейський не має права підходити до водія.

6.      Якщо поліцейський не мав права підходити, то він не мав права відчути запах алкоголю.

7.      Висновок: Водій який фактично випливає з цієї логіки: Водій юридично тверезий, навіть якщо він мав ознаки сп'яніння. 

Захист закидав запитами Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку (ВСП) та інші органи. Відповіді були прогнозовані: в умовах воєнного стану накази про дислокацію мобільних блокпостів часто мають гриф обмеженого доступу, або ж формулюються загально (наприклад, "забезпечити роботу мобільних груп у межах міста Вінниці"), без прив'язки до кожного стовпа. Зокрема, у матеріалах справи є посилання на відповідь т.в.о. начальника штабу, де зазначено, що наказ про організацію блокпоста саме на вул. Праведників Світу 19.05.2025 "комендантом не видавався". Це стало “золотим ключем” для захисту.

Суддя Жмеринського суду Андрій Заярний, отримавши цей "козир", на нашу думку, зіграв блискуче. У своєму рішенні він вибудував конструкцію, яка, на нашу думку, фактично виглядає як спроба денонсувати законодавство про воєнний стан на рівні одного окремо взятого районного суду.

Він послався на:

·         Ст. 35 Закону "Про Національну поліцію": вичерпний перелік підстав для зупинки.

·         Постанову КМУ № 1455 та № 1456: порядок перевірки документів та встановлення блокпостів.

·         Практику Верховного Суду (справа № 686/11314/17): про неправомірність штрафу за відсутність документів, якщо зупинка була безпідставною.

Суддя Заярний констатував: оскільки в матеріалах справи немає конкретного наказу коменданта про створення блокпоста саме в цьому місці, то поліцейські … діяли "самоправно"! А отже, зупинка автомобіля судді Шидловського була незаконною.

І тут починається магія. Суддя робить висновок: "Всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його винуватості".

Тобто, суддя Заярний застосував доктрину "плодів отруєного дерева" (яка прийшла з американського кримінального права і стосується серйозних порушень прав людини при зборі доказів) до адміністративної процедури зупинки авто. Він фактично вибудував логіку, за якої: "Мені байдуже, що суддя мав ознаки сп'яніння  і міг когось збити. Мені важливо, що поліцейський не показав йому папірець з печаткою про те, що він має право стояти на цьому перехресті".

"Верховний Жмеринський Суд" встановлює нове своєрідне “правило”: “безпека руху залежить від бюрократії”. Якщо слідувати логіці судді Заярного, то кожен хто має ознаки сп’яніння,  мажор, зупинений на блокпосту, тепер має, на наш погляд, залізний алгоритм дій:

1.      Не дихати в трубку.

2.      Вимагати наказ коменданта.

3.      Якщо наказу немає на руках (а його зазвичай немає, бо це службовий документ) — як видається з цієї логіки, сміливо посилати поліцію в суд.

4.      В суді посилатися на прецедент Шидловського-Заярного.

Це, на нашу думку,  фактично, виглядає, як легалізація п'яного водіння за умови, що поліція допустила найменшу формальну помилку в оформленні своєї дислокації. Це не просто "прогалина в законі", це — свідомо створена діра, через яку може проїхати танк, не те що Nissan Leaf судді Шидловського.

Портрети "Героїв": нагадування

Щоб зрозуміти мотивацію таких рішень, нагадаємо біографії головних дійових осіб.

Олексій В'ячеславович Шидловський – фігура у Вінниці відома. І на жаль, не завдяки видатним науковим працям чи взірцевій доброчесності. Призначений суддею Староміського райсуду Вінниці указом Януковича у 2010 році. Пережив ліквідацію суду, переведення до Вінницького міського суду і успішно пройшов переатестацію за часів Порошенка. Типовий "непотоплюваний" суддя. Громадський рух ЧЕСНО.Фільтруй суд! вніс Шидловського до списку недоброчесних суддів. Причини: Суддя систематично не з'являвся на засідання без поважних причин, зриваючи розгляд справ. Фіксувалися випадки неповаги до учасників процесу та колег. Його прізвище часто згадується поруч з іншими одіозними суддями Вінниччини, які закривають справи по п'яних водіях "пачками".

Той факт, що саме такий суддя опинився в центрі скандалу з водінням з оннаками спʼяніння, виглядає не як випадковість, а як “закономірність”.

Суддя Жмеринського міськрайонного суду Андрій Заярний до цього моменту був відомий переважно розглядом рутинних справ: домашнє насильство, дрібні крадіжки, розлучення. Однак рішенням по справі Шидловського він, на наш погляд, заявив про себе як про “майстра юридичної еквілібристики”.

Окремої уваги заслуговує юридичне обґрунтування, яке використав суддя Заярний. Він посилається на постанову Верховного Суду від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17. У тій справі Верховний Суд розглядав ситуацію, коли водія зупинили за нібито неосвітлений номерний знак. Водій заперечував порушення, а поліція не мала доказів (відео чи фото). Поліцейський, не довівши перше порушення, почав вимагати документи і виписав штраф за їх відсутність. ВС сказав: оскільки первинного порушення ПДР не було доведено, то зупинка була безпідставною, а отже, вимога пред'явити документи — незаконна.

Суддя Заярний бере цю логіку і, як видається, механічно переносить її на ситуацію воєнного стану та п'яного водіння. “Забуваючи” про те, що згадана Справа ВСУ 2019 року стосувалася мирного часу. Справа Шидловського була під час воєнного стану, коли повноваження поліції розширені (ст. 32 Закону про Нацполіцію). Перевірка документів на блокпосту не потребує підозри у порушенні ПДР – вона є превентивним заходом. Годі й казати, що відсутність папірця про техогляд і керування в стані алкогольного сп'яніння – це речі різного порядку суспільної небезпеки. Європейський суд з прав людини (на який так любить посилатися Заярний) неодноразово зазначав, що право на життя та безпеку (яке порушує п'яний водій) є вищим за формальні процедурні аспекти. Ну а вимагати від патрульного наявності наказів з грифом секретності про дислокацію блокпостів для пред'явлення кожному водієві – це, на наше переконання, нонсенс. Подібне, на наше переконання, може паралізувати роботу правоохоронної системи!

Суддя Заярний, як випливає з аналізу його рішення, свідомо чи несвідомо спотворив суть правової позиції Верховного Суду, використавши її, на наше переконання,як щит для прикриття колеги, що мав ознаки сп’яніння.

За кого воюють ЗСУ?

Це питання звучить у кожній такій історії, але тут воно набуває особливої гостроти. На фронті немає "незаконних блокпостів". Там є ворог і є свої. Там помилка коштує життя. Там немає адвокатів, які розкажуть про "зубний біль" як виправдання для невиконання наказу. А в тилу, у Вінниці та Жмеринці, як виглядає з таких справ, формується паралельна реальність. Тут окремі судді –  це свого роду “нова аристократія”. Вони можуть дозволити собі те, за що звичайного військового у відпустці, на нашу думку, "розмазали" б по асфальту і позбавили прав за 15 хвилин.

Уявіть собі бійця, який повернувся з пекла, сів за кермо, щоб відвезти родину, і був зупинений тим самим патрулем. Чи став би суддя Заярний так ретельно вивчати наказ коменданта, якби на місці судді Шидловського був простий сержант? На наше переконання, мабуть, що ні.

Найжахливіше у цій історії те, що шанси на скасування цього, на нашу думку, ганебного рішення мізерні. І це, схоже, закладено в самому законодавстві.

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 287-294), поліція не має права оскаржувати постанову суду у справах про адміністративні правопорушення за ст. 130. Поліцейський склав протокол, передав матеріали до суду і... все. На цьому його роль закінчується. Він стає пасивним спостерігачем того, як суддя “розвалює справу”.

Патрульні (один з яких, до речі, зараз воює у складі зведеного стрілецького полку) виконали свій обов'язок. Але система їх «прокинула».

Єдиний суб'єкт, який може подати апеляцію на постанову судді Заярного – це прокурор. Конституція України та Закон "Про прокуратуру" надають прокурору право вступати у справу для захисту інтересів держави. Але тут є проблема "практики". Прокуратура вкрай неохоче влазить у справи про адмінправопорушення. "Це дріб'язок, це не кримінал, у нас немає ресурсів", та інші типові відмовки. Однак справа Шидловського – це не просто "дріб'язок". Суддя – представник влади. Його безкарність, на нашу думку, може підривати довіру до всієї державної машини. Створено небезпечну юридичну схему ("немає наказу на блокпост –  немає 130-ї статті"), яка може загрожувати національній безпеці. Ігнорування цього факту може бути сприйнято суспільством як змова правоохоронної системи. На наше переконання, Вінницька обласна прокуратура зобов'язана внести апеляційну скаргу. Юридичні підстави для цього,на нашу думку, залізобетонні:

·         Неправильне застосування норм матеріального права (ігнорування законів про воєнний стан).

·         Невідповідність висновків суду обставинам справи (наявність відеозаписів, свідчень).

·         Порушення принципу рівності перед законом.

Якщо прокуратура промовчить — вона, в очах суспільства, може стати  співучасником цього фарсу.

Поки ми чекаємо на реакцію прокуратури та Вищої ради правосуддя (яка мала б зацікавитися обома суддями), залишається лише гірко іронізувати: можливо, варто перенести Верховний Суд у Жмеринку? Там, як може здатися після таких рішень, схоже, знають секретні коди доступу до "справедливості", про які в Києві навіть не здогадуються. А хлопцям на фронті передати, що поки вони тримають посадку, тут, у тилу, окремі судді, на нашу думку, успішно тримають оборону від здорового глузду та закону. 

Стаття створена в рамках проекту «Стійке громадянське суспільство в регіоні Східного партнерства». Це регіональний проєкт, присвячений зміцненню спроможності організацій громадянського суспільства, що фінансується Європейським Союзом і співфінансується Міністерством закордонних справ Чеської Республіки в рамках Програми перехідного співробітництва. Відповідальність за зміст та висловлені погляди несе Громадська організація «Автомайдан «Вінниччина».

The article was created within the framework of the project “Sustainable Civil Society in the Eastern Partnership Region”. This is a regional project dedicated to strengthening the capacity of civil society organizations, funded by the European Union and co-financed by the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic under the Transitional Cooperation Programme. Responsibility for the content and the views expressed lies with the NGO “Automaidan Vinnychchyna”.