Це майже детективна історія, як у споруди з відходами на Хімзаводі з’явилось майже одночасно два власники, які кілька років судились, кому ж насправді належить та споруда. В результаті одна фірма збанкрутіла, інша не працює, а промислові відходи роками лежать без руху і не утилізуються.
Шламонакопичувач з’явився на вінницькому Хімзаводі під час діяльності підприємства ще у радянські часи. Саме на ньому збирали відходи та очищали технічну воду. Споруда була штучно створеною дамбою з бетонними плитами, які не давали токсичним речовинам потрапляти у ґрунтові води та річку Тяжилівка.
За екологічним паспортом заводу 1980 року шламонакопичувач планували реконструювати у 1992 році. Проект реконструкції передбачав заміну шламонакопичувача на накопичувач для теплообмінних та зливових вод «Хімпрому».
Чи були проведені ці роботи наразі невідомо, адже завод збанкрутів, залишивши за собою багатомільйонні борги.
У 2006 році у будівлі шламонакопичувача з’явилось аж два власники, які оскаржували право власності в суді.
Першим власником було приватне підприємство “Діоленд”, яке станом на сьогодні уже припинило свою діяльність.
За інформацією аналітичної системи Youcontrol фірма належала до групи компаній Універсальна інвестиційна група, бенефіціаром якої є власник мережі АЗС “ОККО”, бізнесмен Віталій Антонов.
Коли розпочався процес банкрутства виробничого об’єднання «Хімпром» арбітражний керуючий Погрібний І.Я. продав приватному підприємству «Діоленд» ділянку колишнього шламонакопичувача площею 109160 м2 за 9600 грн. 28.11 2005 року між ними було підписано договір купівлі-продажу.
Через 9 місяців ВО “Хімпром” звертається до виконкому Вінницької міської ради та просить оформити право державної власності за державою в особі Верховної Ради України на споруду шламонакопичувача.
Міська рада оперативно реєструє власність. Через місяць третейській суд визнає дійсним біржевий контракт між ВО “Хімпром” та ТОВ "Науково-дослідне інноваційне виробничо-технологічне бюро". А ще через два тижні шламонакопичувач переходить до ПП "ВКП "Бруст" .
Фірмою “ВКП “Бруст” від початку і до сьогодні володіє Сенелюк Сергій Володимирович.
У 2021 році, ймовірно, саме з ним розлучилась Сенелюк Світлана через те, що “зловживає спиртними напоями і фактично не працює”.
Потрібно зауважити, що, принаймі з 2016 по 2020 рік пані Світлана очолювала аварійно-диспетчерську службу КП “Вінницяоблводоканал”. Це підприємство завжди контролювалось родиною екс-віце-прем’єра, а тепер заступника голови облради Володимира Кістіона.
Але повернемось до фірми “ВКП “Бруст”. Отримавши шламонакопичувач, фірма роками системно не сплачувала до міської казни податок на землю. Та навіть більше, не оформила жодних документів на земельну ділянку під спорудою шламонакопичувача. Тому у 2022 році Вінницька міська рада звернулась до суду про відшкодування збитків за користування землею.
Згідно акта про визначення розміру збитків від 22.09.2021 року, затвердженого Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2339 від 30.09.2021 року, розмір збитків, завданих позивачеві за період з 22.09.2018 року по 22.09.2021 року становить 629 947,48 грн. Через 3 місяці Господарський суд Вінницької області позов міськради задовольнив повністю і наказав стягнути з ПП “ВКП “Бруст” усю суму нарахованих збитків. Про це йдеться у рішенні Господарського суду від 02.08.2022 року.
До речі, фірма “Діоленд”, яка за документами першою придбала той злощасний шламонакопичувач, з міською радою договір оренди земельної ділянки підписувала бо планувала збудувати там АЗС. І навіть зобов’язалась провести природоохоронні заходи по знешкодженню фосфошламу.
Цікаво, що фірми під час суду замовляли навіть будівельні експертизи, які були діаметрально протилежними. Чи скоріше такими, як було потрібно замовникам.
Про це йдеться у рішенні суду
“У справі наявні два висновки судових експертиз.
Згідно Висновку будівельно-земельно оціночної експертизи від 12.02.2009 р. № 234, проведеної експертом Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України у Вінницькій області МВС України, на земельній ділянці не розміщено будь-яких споруд згідно приведених дефініцій із Національного Стандарту № 1 та Національного Стандарту № 2 щодо визначення терміну "споруди", досліджуваний об"єкт є земельними ділянками та ніяких будівельних конструкцій та споруд із будівельних матеріалів в результаті виконання будівельно-монтажних робіт, на них не розташовано (а.с. 86-93 т.2)
Згідно Висновку № 1679/1695 судової будівельно-технічної експертизи від 26.03.2010 р., складеного експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, шламонакопичувач, що є предметом спору, є нерухомим майном, а саме: інженерною спорудою, призначеною для виконання виробничого процесу (а.с. 32-41 т.3).”
Але пізніше програла суди фірмі “ВКП “Бруст” тож тепер 600 тонн хімічних відходів так і залишаються на території колишнього Хімзаводу на Липовецькій.
Забруднення річки Тяжилівка
У радянські часи для зменшення викидів у річку різних хімічних сполук спочатку, у 1957 році, була побудована примітивна станція нейтралізації стічних вод. Це була будівля з 6-тю хімічними реакторами, де за допомогою крейди проходив процес нейтралізації, а воду після неї скидали у шламонакопичувач, де вона природним способом очищалась та скидалась у Тяжилівку.
Згодом, для контролю рН скиданих вод, була проведена реконструкція станції та додано три додаткових реактори, а воду нейтралізували за допомогою вапняного молока.
Станція проіснувала недовго і вже після прийняття особливої Постанови від 29 грудня 1972 року №898 у періоді з 1978 по 1981 рік була збудована нова станція нейтралізації стічних вод і зворотнього водопостачання. Станцію планували використовувати для очистки промислових стічних вод об’ємом 12,850 тисяч м3 в рік та повернення очищеної води у виробництво як технічної. Її проектували для значного зменшення шкідливих викидів у річку та зменшення потреби використання води з річки Південний Буг, що подавалась насосною станцією з півострова Бригантина. З моменту пуску станція через технічні прорахунки не могла вийти на повну потужність, деякі ланки були непрацездатними, а згодом і зовсім були виведені з експлуатації.
Окрім станції були збудовані також і очисні споруди, залишки яких є і нині у закинутому стані. Дані споруди включали в себе станцію решіток, три нафтовідділювачі та намулові карти. Наприкінці дев’яностих рівень викидів у річку знову виріс через застаріле обладнання, малу площу для появи нового обладнання та погіршення якості продукції цехів, які так чи інакше впливали на шкідливі викиди.
Після обстеження у 2022 році ми виявили, що витоки з колишніх відстійників є засипаними, а шкідливих витоків з закинутих відстійників в річку немає.
コメント