top of page

Чому може загинути заказник "Лебединий" на Вінниччині?

Ще у 1997 році Вінницька обласна рада своїм рішенням створила загальнозоологічний заказник у селі Потоки, що недалеко від Жмеринки. Бо там на ставках гніздяться білі лебеді, народжують потомство лелеки та росте рідкісне біле латання.


Але казкове місце заказника Лебединий потерпає від каналізаційних стоків зі Жмеринки та сусідніх сіл… Та і сам заказник створений тільки на папері і те не до кінця.


Невеличке село Потоки віднедавна стало частиною Гніванської громади. Хоча до колишнього райцентру - Жмеринки лише декілька кілометрів. Потоки хоч відділилися, але не зовсім. Із містом залізничників їх і далі багато чого пов'язує, зокрема, й нечистоти, які через річку Баран допливають до заказника Лебединий. Крім того, місцеві кажуть, що до жмеринських нечистот, їм труїть воду ще місцевий фермер, який недалеко від села влаштував свиноферму.


Ми запланували поїздку до села Потоки, щоб самим на місці подивитись, що зараз твориться з заказником.

Але для початку потрібно пояснити, що хоча є рішення Вінницької обласної ради від 26 грудня 1997 року про створення загальнозоологічного заказника, але на кадастровій карті жодного означення об’єкту немає. А немає фактичних меж природньо-заповідного фонду , немає і відповідальності за порушення вимог законодавства. Тобто, простими словами ніхто не знає де межі заказника бо їх немає.



Ми приїхали до Потоків останніми осінніми днями, коли вже село вкривав холодний туман і мрячка сіялась понад величезним ставом, яке облюбували лебеді.


По дорозі до села ми підібрали кількох подорожніх, які “голосували” на дорозі до села. Вони нам і показали дорогу до лебединого ставка, який за нашими розрахунками мав би бути частиною заказника. Вони і привели нас до місцевих жінок, які багато років живуть у Потоках і добре пам’ятають, як змінювались ставки. Тим більше, живуть мешканки села просто біля водойми, яку ми шукали.


Жінки виявились чудовими співрозмовницями і навіть провели нам імпровізовану екскурсію.

Одна з співрозмовниць чудово знала історію села:


- Ви знаєте, чому наше село називають Потоки?! Ні, з Потоцьким воно ніяк не пов'язано. Понад 600 років тому цю місцевість так назвали, бо тут великі потоки води, джерел. Там Коблеве джерело. Вода в ньому і взимку, і влітку сталої температури. А на смак, як свіжий березовий сік. Якісь бізнесмени планували цю воду по пляшках розливати, але не дозволили біля заповідника будь-яке виробництво.

Трохи ближче - джерело Польова безодня. Там був старовинний млин, де виробляли питльовану муку, найкраща, яка тоді була.

Сюди з'їжджалися звідусіль.

Але в 56-му році розбили той петльовий млин і вода вся втекла... Аж через 30 років знову відновили став. Спочатку господарював колгосп. Потім в оренду віддали. Потім продали. А зараз Ворошилівські хлопці тут рибу розводять. Їм не дозволяють воду спускати, бо це заказник. Та якось раз спустили, але люди на них напали. Бо для нас це потаємне місце! Тут же така краса, що навіть лебеді гніздяться!


Жінка розповіла, що у ставка є головний птах, який усім керує, інші мають триматись від нього подалі:

-Якось на Великдень спостерігали, як троє молодих лебедів за лебідку билися. Хто програвав, той відпливав. Потім переможець з лебідкою в очерет поплили гніздуватися. Цей красень тепер на цьому ставу головний. Нікого сюди не підпускає. Навіть молодняк, як тільки стане на крило, він їх розганяє.

А ті, хто не може собі пару знайти і ставка, то збираються зграями й ходять по долині. Бувало до пів сотні їх. Ми їх приручили. Кличемо: "Гусь-гусь" і вони підходять ближче і з рук хліб їдять. Діти Макаровича влітку з Ірпеня приїхали, то для них це найкраща розрада була.”



Та зараз історія з заповідником виглядає дуже плачевно бо стікаються до нього через річку усі нечистоти з сусідніх громад. Жінки кажуть, що вода останнім часом стала зелено-чорна. Влітку став цвіте зеленими водоростями. Раніше я з малою онучкою щоранку і щовечора купалися, а тепер не хочеться і лізти. І риби вже тієї немає. За пів години дійничку товстолобів можна було наловити, а вже не зловиш.


Раніше й рибаки сюди їхали, дякуючи попередньому голові, що дорогу зробив. Відтоді люди почали сюди їздити.Приїжджі кажуть, що тут дуже гарно! Харків'янка навіть у зелених водоростях купається. Є у нас із Запоріжжя жінка. То вона увесь час повторює, що Україна наша найкраща і найбагатша! І всіх переселенців у Потоки кличе. А вони і раді.



Ми з’їздили також до місцевого будинку культури, де розміщений кабінет сільської старости Галини Деркач.



Староста поскаржилась нам, що через загрозу екологічної катастрофи ще раніше зверталася у Держекоінспекцію:


- Джерела Потоків наповнюють три ставки: центральний, Польовий у Потоках і третій у с. Рижинці. Ми звикли до чистої води. Люди, в яких не має криниці, набирали воду у джерелах. Але влітку побачили, що вода у ставках позеленіла. Помітили, що почали гинути черепахи, дикі качки. У риби, наче короста з'явилася. До мене звернулися наші мешканці зі скаргою, що нечистоти течуть із Сідава. Як з'ясувалося, там утворилося ціле болотяне озеро. Люди самостійно тракторами розчистили те болото і всі нечистоти потекли у Потоки.


Я звернулася до голови Гніванської громади, щоб вирішити це питання зі Жмеринською владою. Просили колишнього міського голову Кушніра, поставити якісь фільтра, аби водоканал не скидав стоки прямо у річку. Але міський голова подав у відставку, а ситуація так і не змінилася, - пояснила староста.


Пані Галина також розповідала , що новостворена Гніванська громада має проблеми із орендарями ставків Лебединого, які ще районна влада передала у користування, хоче це заборонено законодавством. Тому будуть розбиратись далі з порушеннями і з документами. Але скільки триватиме юридична тяганина та які будуть результати поки невідомо.

На воротях однієї з садиб в Потоках ми побачили на мальованих лебедів, як символ цього села, шкода, якщо через безкарність водоканалу та безвідповідальність влади, яка з 1997 року так і не спромоглась довести оформлення заказника до кінця, лебеді залишаться тільки у пам’яті місцевих і на воротях закинутих садиб.




コメント


bottom of page