Від транскрибації до аналізу бюджетів: як штучний інтелект змінює роботу вінницьких медіа

Окрім наслідків повномасштабної війни медіаіндустрія стикається і з технологічним викликом. Стрімкий розвиток так званого штучного інтелекту (ШІ), який генерує тексти, зображення, аудіо та пише код, кидає виклик традиційним редакційним процесам. Вінницькі редакції використовують його шляхом спроб і помилок, шукаючи межу між оптимізацією робочих процесів та втратою довіри аудиторії через використання ШІ замість живих журналістів. Чим саме є для вінницьких медіаників ШІ, викликом чи помічником, розповіли регіональному представнику Інституту масової інформації у Вінницькій області самі журналісти.

ШІ у щоденній рутині

Коли мова заходить про щоденне використання нейромереж, вінницькі редакції демонструють кардинально різні підходи. Для одних це все ще екзотика, для інших - невіддільна частина виробничого процесу. Звичайно, таку рутину як перевірку орфографії, транскрибацію, пошук фактів та обробку великих даних, можна сміливо делегувати сервісам на базі ШІ. Практика вінницьких журналістів яскраво це підтверджує.

Віталій Дужак, редактор видання «Ми-вінничани» каже, що його редакція активно використовує ШІ близько двох-трьох років. Для нього це не просто інструмент для написання текстів, а потужний аналітичний центр. Віталій відзначає, що протягом тривалого часу його фаворитом була непублічна версія Gemini в AI Studio, яка, на його думку, єдиною здатна була адекватно писати тексти, з якими можна було працювати, що в рази пришвидшувало написання статей. Проте вихід п'ятої версії GPT змінив розстановку сил: за спостереженнями Дужака, оновлений алгоритм від OpenAI почав писати тексти навіть краще за Gemini, хоча до цього його використання для таких цілей було «суцільним жахом».

Цікаво, що кожен інструмент має свою вузьку спеціалізацію в очах практика. Наприклад, транскрибацію аудіо в редакції Віталія успішно виконує лише Gemini, тоді як ChatGPT із цим завданням, за його словами, не справляється і «не хоче робити». 

Дужак відзначає здатність ШІ обробляти гігантські масиви даних. Закидаючи системі проєкт місцевого бюджету на тисячу сторінок та використовуючи заздалегідь підготовлені промпти (запити), журналіст може миттєво витягнути будь-яку інформацію, порівнявши її з бюджетами минулих років. 

Натомість Анна Гаращук, редакторка медіа  «Вінниця.Info», користується ШІ більш обережно. В її редакції він використовується виключно як технічний асистент для економії часу. Інструменти ШІ використовуються для транскрибації інтерв'ю та перевірки граматики й пунктуації. Створення ілюстрацій зведено до мінімуму, адже редакційна політика базується на принципі автентичності: медіа віддає абсолютний пріоритет власним фотографіям або світлинам офіційних пресслужб.

Тетяна Щербатюк, редакторка медіа i-vin.info, каже, що її команда використовує нейромережі для пошуку інформації, транскрибації, генерування заголовків та створення ілюстрацій. 

Приклад маркування зображень, згенерованих ШІ. Джерело: i-vin.info

Тетяна Редько, редакторка газети та сайту «33 канал», також розглядає ШІ виключно як помічника: для пошуку фактажу та створення колажів у випадках, коли реальних фотографій немає або їх використання заборонено законодавством. Водночас вона зазначає, що для її медіа основним напрямком залишається друк та випуск газет, де вплив цифрових алгоритмів є меншим.

Є й ті, хто ставиться до інтеграції алгоритмів із відвертим скепсисом. Михайло Чорнописький, редактор видання «ВінБазар», зазначає, що його редакція не використовує ШІ у щоденній роботі, оскільки ці інструменти працюють занадто неточно. Це робить їх застосування у чутливому до деталей регіональному контексті недоцільним. 

Ігор Заіковатий, редактор сайту «НаПарижі», поділяє цю позицію, зауважуючи, що щоденного використання немає, лише інколи Gemini застосовується для генерації картинок, а причиною такої обережності є постійні текстові та ілюстративні помилки.

Боротьба з алгоритмічними галюцинаціями

Галюцинації у ШІ виникають, коли мовна модель з упевненістю генерує абсолютно хибну, але на перший погляд правдоподібну інформацію. Для регіональних медіа, де ціною помилки є миттєва втрата довіри місцевої громади, цей ризик критичний. Медійники зізнаються, що виправлення машинних помилок стало новою рутиною. 

Тетяна Щербатюк констатує, що некоректний текст, помилки у словах, неправдива інформація та галюцинації трапляються постійно, через що згенерований фактаж доводиться безперервно перевіряти та виправляти. 

Тетяна Редько погоджується: ШІ обов'язково потрібно редагувати. Хоча в її практиці масштабні галюцинації траплялися не часто, але сам факт їх наявності вимагає пильності.

Ігор Заіковатий підкреслює, що саме через ці неминучі текстові та візуальні помилки ШІ в його редакції використовують вкрай рідко.

Для Михайла Чорнописького цей аргумент став вирішальним для повної відмови від нейромереж: технологія працює занадто неточно, щоб ризикувати репутацією видання.

Анна Гаращук знайшла елегантний вихід із цієї ситуації: вона просто виключила можливість генерації смислів. Оскільки її редакція використовує ШІ виключно для технічних функцій (економія часу на розшифровці), а всі ідеї, описи подій та історії створюються виключно людьми, проблем із помилками штучного інтелекту в них не виникає. В редакції є чітке правило: інструменти ШІ не є достовірним джерелом інформації.

Віталій Дужак визнає, що штучний інтелект технічно вже зараз здатен самостійно вести просту стрічку новин: збирати, перевіряти і публікувати матеріали. Але на практиці довірити йому цей процес повністю поки що не наважуються. Система потребує жорсткого людського контролю: журналіст все одно має все перечитати. Втім, Дужак покладає великі надії на розвиток «агентних робіт» (agentic workflows), підходів, за яких алгоритм отримує здатність самостійно діагностувати та перевіряти свої ж результати. Завдяки цьому індустрія робить крок ближче до справжньої, безпечної автоматизації новинного потоку.

Етика маркування ШІ-контенту

Дискусія про те, чи повинен читач знати про втручання алгоритмів у створення матеріалу, є однією з найскладніших. Якщо публікація зображень, повністю згенерованих ШІ (на кшталт фантазій на тему «якби Леся Українка жила у наші дні»), не несе інформаційної складової і часто є просто клікбейтом, то як бути з матеріалами, де ШІ допоміг знайти дані чи структурувати абзаци?

Тетяна Щербатюк виступає за суворі стандарти: в редакції обов'язково маркують контент, створений ШІ, навіть якщо алгоритми застосовувалися лише частково. Ця вимога офіційно закріплена у їхній Редакційній політиці. 

Редакційна політика сайта щодо використання ШІ. Джерело:i-vin.info

Ігор Заіковатий також позитивно ставиться до маркування, вважаючи його правильним кроком, хоча у його медіа внутрішніх правил щодо цього поки немає через ситуативність використання нейромереж. 

Михайло Чорнописький поділяє думку про обов'язковість маркування, але, оскільки його команда уникає інструментів генерації, запроваджувати такі правила їм просто не потрібно.

Зовсім іншу позицію висловлює Анна Гаращук. На її переконання, маркування потрібне лише там, де ШІ виступає в ролі творця. Оскільки її редакція не використовує алгоритми для генерації текстів, аналітики чи фото- та відеоконтенту, вона не бачить сенсу в будь-яких позначках. Транскрибація аудіо в текст або автоматична перевірка пунктуації жодним чином не змінюють суті матеріалу, вони лише економлять час журналіста. Основу, ідею та фінальний продукт створює жива людина, тому технічні процеси на фоні не потребують окремого декларування. Це схоже на те, як журналісти не маркують використання спелчекерів у текстових редакторах.

Чи замінять алгоритми регіонального журналіста?

Страх перед тим, що нейромережі витіснять живих авторів, постійно майоріє у медіапросторі. Відповідаючи на запитання, чи здатен ШІ найближчими роками повністю замінити класичну регіональну журналістику, більшість опитаних дали негативну відповідь. 

Тетяна Щербатюк відкидає побоювання колег про те, що журналісти скоро стануть непотрібними. Вона переконана: алгоритми хіба що спростять роботу і дозволять вивільнити більше часу для творчості. «ШІ ніколи не замінить живий текст, в якому відчувається енергетика, тому що ШІ — це просто набір слів, який гарно розставлений в речення, а не думка, яка закладена в текст», — наголошує вона. Саме автоматизація рутини дозволить авторам зосередитися на створенні справді глибокого, цікавого контенту.

Для Анни Гаращук журналістика — це діяльність, яка впливає на суспільну думку, формує емоції та спонукає людину приймати рішення. Відповідно, такий вплив повинна здійснювати виключно людина. Штучний інтелект не має емоцій і, що найважливіше, не несе ані юридичної, ані моральної відповідальності за свої помилки. Кінцевий вибір завжди залишатиметься за користувачами, адже саме вони вирішуватимуть, чи хочуть споживати бездушний синтетичний продукт, чи людську історію. Люди використовують особисті блоги та історії для того, щоб надихати інших і висвітлювати важливі соціальні аспекти, і цю потребу в людському голосі ШІ задовольнити не зможе.

Михайло Чорнописький лаконічно, але твердо резюмує, що алгоритми не здатні замінити журналістику.  А Ігор Заіковатий вказує на реалії глобального ринку: у деяких медіа ШІ вже замінив авторів. Це стосується переважно видань, які генерують масовий, шаблонний трафік. Однак для локальної журналістики, яка базується на персональних контактах, розслідуваннях та розумінні контексту міста, ШІ ще довго залишатиметься просто зручним асистентом.

Сайти проти соціальних мереж

Розвиток штучного інтелекту змінює не лише те, як пишуться новини, але й те, як вони доходять до читача. Соціальні мережі та відеоплатформи, такі як YouTube, стають домінуючими каналами інформації. Але чи варто редакціям повністю переносити свою діяльність у соцмережі, відмовляючись від класичних сайтів?

Анна Гаращук виступає з категоричним захистом класичних сайтів. Вона погоджується, що медіа повинні бути присутніми у всіх можливих соціальних мережах, але робити на них головну ставку — надзвичайно ризиковано. Сайт повинен залишатися на першому місці, оскільки це єдина платформа, роботу якої редакція здатна повністю контролювати й коригувати. Соціальні мережі належать приватним корпораціям зі своїми закритими алгоритмами ШІ, які можуть змінитися за один день. Крім того, завжди є ризик форс-мажорів (наприклад, блокування сторінки), на які користувачі та медіа не мають жодного впливу.

Тетяна Щербатюк визнає, що наразі дистрибуція через їхній сайт «шкутильгає», а показники переглядів та охоплень у соцмережах є значно вищими. Через фінансові труднощі редакція була змушена зробити ставку саме на розвиток соціальних платформ, де аудиторію здобути простіше. Проте, як тільки фінансова ситуація стабілізується, медіа планує повернутися до розвитку ефективної дистрибуції власного сайту. Паралельно вони тестують нові формати, такі як «апдейт-ремемберки» — нагадування про важливі матеріали двотижневої давнини через інфографіку або прив'язку до нових інформаційних приводів.

Михайло Чорнописький наголошує на важливості інтеграції: медіа має заходити в ті цифрові простори, де читачеві зручно перебувати, і освоювати для цього нові формати — сторіс, рілси та розширювати підписки на канали. Але переносити видання повністю в соцмережі недоцільно саме через непередбачувану роботу алгоритмів. Соцмережі ідеально підходять для поширення прев'ю, але сайт назавжди залишається контрольованою, незамінною базою даних.

Ігор Заіковатий додає, що хоча відмову від класичних сайтів нині практикують багато авторів і редакцій, сучасні мережі повинні саме доповнювати сайт, а не замінювати його. Відмовлятися від власного веб-ресурсу немає сенсу, проте медійникам слід бути готовими до того, що преференції аудиторії продовжать змінюватися, і потрібно буде адаптуватися під запити завтрашнього дня. 

А для таких видань, як «33 канал», зазначає Тетяна Редько, основним напрямком залишається друк та випуск паперових газет, а там вплив цифрової дистрибуції є мінімальним. «Щодо сайтів — поживемо-побачимо», - зазначає редакторка.

Тож, на думку вінницьких медійників, так званий штучний інтелект увійшов у вінницькі ньюзруми не як руйнівник традицій, а як інструмент, яким потрібно навчитися віртуозно користуватися. І, як показує досвід локальних медіа, найкраще цей інструмент працює тоді, коли за ним стоїть живий, відповідальний редактор.

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області