Село Попівка на Липовеччині ще живе і має свою старосту. А через ставок, повз місток – село Вернянка. Колись немалий населений пункт. Сьогодні – майже порожнє.
- Та тут півтори хати, де люди живіть. Було більше, - розповідає місцевий житель, який назвався «Макарович». – А зараз нічого немає. Все заросло. А раніше хата на хаті була. Звідси і аж до берега річки.
І не лише села - тої річки вже немає. «Урманка, також Орманка, Армянка — річка в Україні, у межах Липовецького району Вінницької області. Права притока Собу (басейн Південного Бугу). Тече через села Попівка, Вернянка та Троща. Впадає у Соб за 83 км від гирла. Довжина — 8 км» - лише згадка залишилась про водойму, некролог.
«Макарович» розповідає, що в часи його дитинства в Вернянці було 150 дворів:
- Ці всі кущі – тут були хати. Це була ціла вулиця. Тут була кооперація. І ще далі одна. Одна була давня, а в іншій я маленьким карасі купляв. Нічого вже немає – скоро вовки заведуться і нас з’їдять.
Ти йдеш між чагарниками, а насправді тут ще донедавна були хати. Де-не-де ще вцілілі будівлі. Там вже давно ніхто не мешкає, але таблички з адресами на будинках досі висять. Свердлова, Лесі Українки, Коцюбинського… Порожні поштові адреси, листи на які вже нікому не прийдуть.
В одній з хат ми знаходимо відкриту валізу з листами та фотокартками. Народження, смерть, емоції, вітання. Історія сім’ї – і вона нікому не потрібна… Один з адресатів – Кирилюк Анатолій Андрійович з села Вернянка. Ймовірно, він і жив у цій хаті.
На кожній вулиці залишилось по дві-три «живих» хати. Біля однієї з них ми зустрічаємо Анатолія. Він приїхав допомогти матері. Розповідає, що по вулиці, яка сьогодні порожня, за домом батьків була школа, дитячий садок. У цій школі, яка вже розвалена, яку і віднайти неможливо, Анатолій колись вчився. Був і клуб, де показували фільми. Зараз там лише порожні пляшки. Та й ті ще радянські.
Тридцять дві хати було на вулиці. А зараз тут лише моя мати живе, а ще далі – один чоловік. Все, більше нікого немає. Ще одна хата у самому кінці села є, на вигоні. Але вона теж пуста, хоча й байдужа така на вид. Туди іноді навідуються, - розповідає Анатолій.
Він повторює дослівно Макаровича: «А колись тут була хата на хаті». Дійсно, у Вернянці досить густо розташовані хати, городи біля них зовсім невеликі як для села. Та й дерева не так рясно ростуть навколо будівель. Але це все у минулому – сьогодні це суцільний пустир, де життя – виняток.
Якщо в інших селах давали і по 60 соток, то тут – по 10-15, дуже мало, - каже Анатолій.
Він з братом по черзі приїжджають у Вернянку з Липовця, щоб допомогти мамі.
Ще за Союзу почався відтік молоді з Вернянки. Втім, це стандартна ситуація для українських сіл. У місті було більше можливостей, легша та цікавіша робота, розваги. Ті, хто відтоді залишився у Вернянці – тут і помер.
Наше село вже все на кладовищі, - сумно жартує Анатолій.
Хоча в селі постійних мешканців можна перерахувати на пальцях рук, але й про них місцева влада «забуває». Наприклад, прибрати сніг на дорогах, тим самим дозволяючи мешканцям Вернянки мати хоч якийсь доступ до цивілізації. Адже ні магазину, ні лікаря, ні пошти в селі немає, до них ще потрібно якось дістатись. А ціною за бездоріжжя може бути чиєсь життя. Хоча, у Вернянці дороги немає навіть до кладовища. Бо зазвичай в таких селах кладовище – «найживіша» місцина.
Хоча, кладовища у Вернянці як мінімум два. Є ще старе. Анатолій розповідає, що ще в його молодості на старе кладовище ходили навідувати могили. Тут ховали і під час Голодомору, цілими сім’ями. Після війни відкрили нове. А зараз старе кладовище і знайти неможливо, воно давно забуте, покинуте і загублене серед чагарників.
Хащі затягнуть все – і городи, і хати, і пам’ять…
Вікіпедія дає досить скупі дані про Вернянку:
«Верня́нка — село в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області. Населення на 2001 рік становило 71 особу. Наразі в селі майже не залишилось постійних мешканців, заселеними залишаються менше 10 будинків».
Також пишуть: «За підрахуками Ольги Романівни Довгалюк (1912 р.н.) під час Голодомору 1932-1933 років у Вернянці померло 96 мешканців. Повимирали сім'ї Юрчуків, Надворецьких, Тимчаків. Також в архівних матеріалах зберігся лист жителя села від 16.12.1931 за підписом «Прохач Громик Захарко Іванів», у якому той, втративши працездатність через контрактуру лівого коліна, прохав про хліб».
У війну жителі Вернянки ледь не всім селом рятували євреїв з концтабору «Мертва петля», що розташовувався неподалік у селі Печера Тульчинського району. Окрема історія, яку, мабуть, вже й ніхто не буде досліджувати – штрафні батальйони, штрафбати. На Вінниччині чимало місць поховання їхніх бійців. Біля однієї тільки Вернянки похована 41 особа, невідомих солдатів-«штрафників». Їхнє життя не цінувалося тоді, їхня жертва не пошанована й досі...
У тій саме Вікіпедії зазначають, ще село засноване у 1800 році. На інших ресурсах зустрічаємо, що Вернянка – значно древніше. Так за за адміністративним поділом 16 – 18 ст. вона відносилась до Брацлавського воєводства.
Як і з назвою річки, так і з назвою села протягом століть відбувались зміни. Так один із дослідників пише: «Село Армянка звалось також Ормянка [Źródła do dziejów rozgraniczenia diecezji łacińskich w Cesarstwie Rosyjskim w połowie 19 wieku. – Lublin: 2000, t. 1, cz. 1, s. 144]. Думаю, що це сучасне село Вернянка, оскільки церква була приписною до парафії у Гордіївці (4 км на північ)». І навіть – Бортянка.
В книзі Л.І. Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» за 1864 рік читаємо: «Церковь Покровская, деревянная, 7-го класса; земли имеет 80 десятин Первоначально была построена 1777 года, при помещике Луке Струтинском. По обветшании же ее в 1851 году построена нынешняя церковь покойным помещиком Василием Леонтьевичем Кубраковским.
К ней приписана деревня Ормянка или Армянка, между селами Трощою и Поповкою лежащая. От Гордиевки она отстоит в 4-х верстах. Жителей имеет 226. Недавно принадлежала Виталию Гуляницкому, а ныне с небольшою частью села Поповки и 939 десятинами земли составляет собственность Иосафата Новинского. В Армянке прежде была особая приходская церковь.
Дополнение: Гордиевка. Принадлежит отставному титулярному советнику Андрею Миклашевскому (прав. исп.). племяннику, а не зятю Кубраковского».
Та що там 16 століття. Стара дорога з Галичини до Києва відома ще з XI-XII століть. І це була потужна торгова артерія тих часів. Тому різні ремісничі та етнічні групи селились саме поблизу дороги. Власне, і одна з назв Вернянки, Армянка, може свідчити про наявність зв’язків місцевих жителів тих часів з київськими вірменами. До ого ж Вернянка лежала на поштовому шляху з Києва до Придністров’я.
А є ще більш цікаві легенди. Наприклад, що місто татар-липан Липовець заснував ханський син Ай-Син, в честь якого назване його найдавніше передмістя (Ай-Син – майже Гайсин). Є гіпотеза, що ним був Синан - син Котлубая (тобто подільського дідича Кутлу-бека), який відомий побудовою наприкінці ХIV століття вірменської церкви в Кам`янці. Від його імені можна виводити і назву поля битви Син-ода - Синанова земля (простягалася від Липівця-Айсина до р. Синарної-Синьої Води). До речі, самі давні вірменські документи велися на одній із тюркських мов…
Отака вона, невідома історія села, яке майже вмерло. І нікому дослідити вже.
Люди селились у цій місцевості здавна. Так в одному лише Липовецькому районі знайшли залишки городищ у населених пунктах – Війтівці, Коханівка, Липовець, Нова Прилука, Пісочин, Троща. А на північній околиці Вернянки, в урочищі Скала розкопали черняхівське поселення.
Або ще давніша історія про Вернянку. Ще до перших людей. За 4,7 кілометра від Вернянки – кратер метеориту. Було це кількадесят мільйонів років назад. Прибулець від тертя з земною атмосферою розігрівся до температури плавлення і після удару вибухнув. Вивільнену при цьому енергію, як стверджується у деяких публікаціях, можна порівняти з вибухом 120-мегатонної бомби. Температура сягала 4-5 тисяч градусів. Місце зіткнення остигало роками. Центр удару знаходиться приблизно між сучасними селами Лугове, Іваньки, Жорнище, Вернянка, які розміщені на стику Іллінецького і Липовецького районів. Спеціалісти виявили 9 так званих малих кратерів, а дрібні уламки від метеорита розлетілися на понад 30 км.
Та на відміну від черняхівських поселень чи метеоритного кратера, Вернянку забудуть вже зовсім скоро і невідомо, чи залишиться щось від неї, аби через століття було що відкопати.
Comments