Межі допустимого: як суди Вінниччини відрізняють критику від наклепу

У 2025 році судова практика Вінниччини щодо розгляду справ про захист честі, гідності та ділової репутації проти медіа переважно сконцентрувалась у двох містах – Вінниці та Ладижині. Оскаржували позивачі до медіа їхні характеристики, наприклад, такі як «мародер», «колаборант» чи «спонсор тероризму». Ці терміни вже перестали бути просто емоційними епітетами і перетворилися на юридично значущі фактологічні твердження, що вимагають беззаперечних доказів. Також суди намагались визначити, чи є адміністратори груп в соцмережах відповідальними за контент від користувачів.

Судді намагалися знайти баланс між конституційним правом на свободу слова (стаття 34 Конституції України) та правом на повагу до гідності та честі (стаття 32 Конституції України, стаття 297 Цивільного кодексу України). Розмежувати ці два поняття виявилося непростою справою.

І хоч справ проти медіа та медійників за рік назбиралось небагато - три позови до медіа і дві суперечки щодо соцмереж, вони помітні і значущі. Адже є підгрунтям для судових справ наступних років.

"Нове місто": фактаж проти адмінресурсу

У березні 2025 року Ладижинський міський суд виніс рішення у справі № 135/1257/24., Тут ми бачимо конфлікт між місцевою владою в особі керівника комунального підприємства  «Ладижинський міський ринок» (за даними YouControl, це Євгеній Сушій) та друкованим виданням, місцевою газетою “Нове Місто”. Цей кейс ілюструє, як професійна робота з джерелами інформації та грамотна юридична стратегія дозволяють медіа успішно протистояти навіть судовому тиску публічних осіб.

У жовтні 2024 року директор комунального підприємства звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації проти ТОВ «Інформаційно-рекламна компанія «Ладижин-Нове місто». Приводом для позову стала стаття в газеті «Нове місто» 25 липня 2024 «Що відбувається із соціальним магазином Ладижина?» У тексті редакція звинуватила директора у неефективному менеджменті та нарощуванні боргів підприємства. «Вивчивши реальний стан руху коштів, ми зрозуміли, що директор ринку безсоромно обманув ладижинців! Станом на 02.01.2024 року заборгованість складала 274000 грн. А тільки за шість місяців цього року він «зумів» збільшити борги ще на 109000 грн. Вражаючий темп безвідповідальності та «любові» до чужих грошей!»,  - говорилося в матеріалі.

Газета “Нове місто” стала відповідачем у позові від місцевого чиновника. Скрин: фейсбук-сторінка “Ладижин Нове місто”

Позивач вимагав визнати цю інформацію недостовірною та стягнути з видання 50 тисяч гривень моральної шкоди, стверджуючи, що публікація створила навколо нього негативний психологічний клімат, підірвала довіру колег та змусила виправдовуватися перед громадою.

Юридична позиція захисту базувалася на класичному принципі exceptio veritatis, або доказ правди. Представники газети надали пакет фінансових документів: акти звірки взаємних розрахунків між КП «Ладижинський міський ринок» та контрагентами, філіями ТОВ «Вінницька птахофабрика», що входить до агрохолдингу МХП. У результаті, суд встановив, що реальна заборгованість підприємства навіть перевищувала цифри у статті . Незначні розбіжності в цифрах суд інтерпретував на користь журналістів, оскільки загальну тенденцію нарощування боргів медійники відобразили вірно.

Суддя зазначила, що директор комунального підприємства, який розпоряджається майном громади, автоматично потрапляє до категорії публічних осіб. А отже, говориться у рішенні суду, «межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

Отож, фактичні твердження у матеріалі про розмір боргу були визнані достовірними, а оціночні судження - фрази "безсоромно обманув", "вражаючий темп безвідповідальності" - допустимою критикою управлінської діяльності посадовця. Суд зазначив, що журналістська свобода включає можливість перебільшень і навіть провокацій, якщо це стосується питань суспільного інтересу.

Справа Артема Фляжнікова: де межа критики?

Іншу справу № 127/6760/25, яка також стосується Ладижина, у травні 2025 року розглянув Вінницький міський суд. Вона стосувалася публікації  «Колишній мер-мародер Коломєйцев чи «спонсор» терориста путіна, депутат Андрієць – хто з них більший ворог для Ладижина?» журналіста Артема Фляжнікова, розміщеної 16 грудня 2024 року на його власному сайті. Найбільше «дісталось» Петру Андрійцю, депутату міськради та колишньому співробітнику СБУ. Автор статті висунув проти нього низку звинувачень.

Стаття Артема Фляжнікова, яка стала предметом позову. Джжерело: marionetki.net

Зокрема, автор звинуватив його у спонсоруванні тероризму, стверджуючи про зв'язок депутата з ТОВ «Сурі», бенефіціарами якого нібито є громадяни РФ; державній зраді та шпигунстві, задаючи риторичні питання, що межують зі ствердженням, чи не міг «депутат-СБУшник» коригувати ракетні удари по Ладижинській ТЕС; корупції та мародерстві, звинувативши його у створенні «злочинного угруповання» разом з екс-мером для розкрадання комунальної власності. Сам текст був насичений зневажливою лексикою - "ланцюговий пес", "приручений депутат", "мародер", "внутрішній ворог" тощо.

Після публікації матеріалу Андрієць подав на Фляжнікова позов. Як йдеться у судовому рішенні, Артем Фляжніков не надав відзиву на позов, що позбавило суд можливості почути його аргументацію, але водночас значно спростило завдання позивачу. 

Андрієць підійшов до процесу ретельно, надавши суду докази, які, на його думку, повністю зруйнували конструкцію "розслідування". Він доклав до матеріалів висновок ТОВ «Київський експертно-дослідний центр», в якому експерт підтвердив, що висловлювання у статті викладені  як твердження, а не оціночні судження, і мають різко негативний характер. Це заблокувало можливість використання відповідачем захисту через статтю про право на оціночні судження. Також позивач додав звіт про фіксацію контенту, що дозволило уникнути проблем із доведенням факту публікації, навіть якщо відповідач спробував би видалити матеріал. Серед іншого, позивач надав суду довідки про відсутність судимостей, докази участі в бойових діях, нагороди від Головнокомандувача ЗСУ та ГУР МОУ. Ці документи мали б показати його патріотизм та героїзм. А щодо ТОВ "Сурі" позивач довів, що володіє часткою в 0,11% (500 грн), яка залишилася з часів ваучерної приватизації, і не має жодного впливу на управління компанією, що робить звинувачення у "спонсоруванні Путіна" абсурдним.

Вінницький міський суд повністю задовольнив позов, зобов'язавши автора публікації Артема Фляжнікова спростувати інформацію та відшкодувати судові витрати. У рішенні суд чітко вказав: звинувачення у вчиненні кримінального злочину, зокрема, фінансування тероризму, держзрада, не може бути оціночним судженням. Це факт, який підлягає перевірці. Якщо вироку суду немає, такі твердження є недостовірними апріорі. «Незважаючи на відсутність вироків... відповідач створив та поширив інформацію, яка порушує презумпцію невинуватості позивача», - говориться в рішенні суду.

Соцмережі як «сіра зона» права: практика Facebook-спорів

Судові спори щодо публікацій у соцмережах, зокрема, у Facebook, залишаються найбільш динамічною та суперечливою категорією справ. У 2025 році суди Вінниччини зіткнулися з проблемою ідентифікації відповідачів, визначенням статусу адміністраторів груп та кваліфікацією "емоджі" та "мемів" як доказів.

Справа № 144/1129/25, розглянута Теплицьким районним судом у жовтні 2025 року, є унікальною з точки зору встановлення меж відповідальності модераторів спільнот. У фейсбук-групі "Теплик оголошення" в липні 2025 року з'явився фотоколаж, на якому стартоста Маломочульського округу був зображений поруч із загиблим ватажком ПВК "Вагнер" Євгеном Пригожиним. Підпис стверджував, що «п'яний староста» чекав опонента, щоб вручити йому повістку. Староста звернувся з позовом до адміністратора групи, вимагаючи 100 000 грн матеріальної та 65 000 грн моральної шкоди. 

Фотографія, яка стала причиною позову сільського голови Леоніда Димінського до Аліни Власюк. Джерело: фб-сторінка “Гаплик”

Відповідачка Аліна Власюк, адміністраторка групи, стверджувала, що не є автором колажу, а допис розмістив анонімний користувач. Традиційно суди звільняли власників майданчиків від відповідальності, якщо вони не є авторами контенту. Але не цього разу. Позов задовольнили частково, стягнувши 10000 грн моральної шкоди з адміна групи. Суд застосував підхід, базуючись на концепції «технологічної можливості та контролю». Суд встановив, що відповідачка, як єдиний адміністратор, мала повний контроль над контентом. Той факт, що вона не видаляла образливий допис протягом трьох днів, був розцінений як мовчазна згода з його поширенням та співучасть у порушенні прав позивача. Також суд вказав, що використання фотографії особи, тим паче, у монтажі з терористом, можливе лише за її згодою. Суд врахував специфіку моменту: асоціація з "Вагнером" у 2025 році є не просто жартом, а образою, що дискредитує представника української влади. Зараз справа розглядається у Вінницькому апеляційному суді.

У іншій справі № 134/713/25, яку у вересні 2025 року розглянув Крижопільський райсуд Вінниччини, суддя став на захист свободи вираження поглядів пересічних громадян. Але апеляція це рішення скасувала.

Суть справи: місцева мешканка на особистій сторінці у Faсebook у квітні опублікувала серію дописів, звинувачуючи голову Городківської сільради у привласненні 30 млн грн на ремонті доріг, купівлі нерухомості в Іспанії та зловживанні алкоголем. Вона також критикувала голову за піар на похоронах військових. 

Голова сільради Олена Резнік подала позов. Але у задоволенні позову їй відмовили повністю. Суддя Кантониста пішла шляхом розширеного тлумачення поняття «оціночне судження». Вона зазначила, що дописи є реакцією члена громади на суспільно важливі події і відображають «власні переживання й емоції». На відміну від згаданого депутата Андрійця з Ладижину, сільська голова обійшлася у справі без лінгвістичної експертизи, яка б могла довести, що фраза «вкрала 30 мільйонів» є ствердженням факту. Відтак суд отримав свободу трактувати це як гіперболу або алегорію. Як і у випадку з «Новим містом», суд знову послався на статус публічної особи. 

Представники Олени Резнік подали апеляційну скаргу. Вінницькі судді у листопаді скасували рішення Крижопільського суду і призначили авторці допису виплатити 50 тисяч гривень моральної шкоди позивачці. Суд вирішив, що вираз, що має відношення до особи позивачки, де вказано «30 лимонів в карман з дороги до заводу, для себе любимої!» містить інформацію про привласнення позивачем 30 млн грн, виділених на дорогу до заводу, тобто це фактичні дані, які можна перевірити на достовірність, а тому є фактом. Також колегія суддів вважала, що інформація є недостовірною, оскільки відповідачка не надала доказів її підтвердження, а неправдивість цієї інформації підтверджується відсутністю кримінальних проваджень та вироків суду.

Оратівська епопея «33 каналу»

Окремо розглянемо серію судових спорів, що виникли у 2024–2026 роках між посадовими особами Оратівської селищної ради та вінницькою газетою «33-й канал», яке юридично функціонує, зокрема, через вінницьке ТОВ «Регіна ЛТД». 

Передісторія така. Оратівська тергромада, що на Вінниччині, протягом 2023–2025 років перебувала у стані перманентної управлінської турбулентності. Конфлікт розгорнувся між обраною головою громади Галиною Лошак, депутатами та секретарем ради Лесею Ларіоновою. Місцеві депутати висловили недовіру голові, потім голова оскаржила рішення в адміністративному суді. Суд поновив голову, а депутати знову ініціювали звільнення. 

Власне, в публікації «33 каналу» «Оратівська епопея із звільненням голови громади Галини Лошак може закінчитись самосудом» медіа описало один з епізодів цієї гіперлокально епопеї. Втім після виходу публікації голова громади Галина Лошак звернулася з позовом до ТОВ «Регіна ЛТД» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Предметом спору стала ця фраза в матеріалі: «Сьогодні відбувся кримінальний злочин, передбачений ст. 382 Кримінального кодексу України щодо умисного невиконання рішення суду, вчинений групою депутатів... зіткнулася із справжнім бидлом, яке з останніх сил чіпляється за посаду!». 

Першою спробою Галини Лошак та її юридичної команди притягнути до відповідальності редакцію газети «33-й кана» стала справа № 127/25951/24. Та вона завершилася фіаско ще на стадії підготовчого провадження. У Вінницькому міському суді позов залишили без розгляду, адже представники Лошак пропустили два засідання: у листопаді та грудні 2024 року. Спроба голови громади оскаржити ухвалу також зазнала невдачі через елементарну, помилку – неправильну сплату судового збору. 

При поданні нового позову вже у червні 2025 року представники Лошак знову зіткнулися з проблемами на етапі прийняття заяви через неправильний розрахунок ціни позову. 

Втім, у  результаті, рішенням вже Оратівського районного суду від 30 грудня 2025 року новий  позов до «33 каналу» задовольнили. У тексті рішення вказано, що фраза про “злочин” належить не журналістам, а опонентці Лошак, яка звинувачує останню. Але це не позбавило медіа від відповідальності. Центральним елементом доказової бази став висновок семантико-текстуальної експертизи: «Фраза «Сьогодні відбувся кримінальний злочин... вчинений ОСОБА_1». Це твердження про конкретну подію (злочин) та конкретного суб'єкта. Його правдивість можна перевірити… Вирази «цинізм», «наплювати на людей», «за злочини треба відповідати». Ці фрази не підлягають спростуванню, оскільки є вираженням суб'єктивної думки (ст. 30 Закону України «Про інформацію». 

Слово «бидло» експертиза визнала образливим, але суд зосередився на правовому аспекті звинувачення у злочині, а не на морально-етичному аспекті образи. На момент публікації та розгляду справи кримінальних вироків щодо Лошак не існувало, а  Вінницька обласна прокуратура та Нацполіція підтвердили відсутність навіть підозри. 

ТОВ «Регіна ЛТД» намагалося дистанціюватися від слів спікера, апелюючи до того, що це дослівне цитування. Проте суд відхилив цей аргумент, посилаючись на ч. 2 ст. 302 ЦК України, яка зобов'язує поширювача переконуватися в достовірності інформації. Суд визнав, що газета не просто надала майданчик, а стала співучасником поширення дифамації, оскільки не перевірила наявність вироку суду перед публікацією настільки серйозного звинувачення.

Конфлікт в Оратові далекий від завершення. Рішення суду про спростування інформації надасть Галині Лошак політичний козир, а для медійників стане сигналом для обережнішого підходу до публікації прямої мови політиків, особливо у передвиборчі періоди або під час гострих криз.

Замість висновків

Судові рішень на Вінниччині показують, що посадові особи остаточно втратили презумпцію правоти. Суди зараз вимагають від позивачів залізобетонних доказів недостовірності, зокрема, аудити, довідки, експертизи, і емоційні скарги на «неповагу» більше не працюють. Успішними є лише ті позови, де позивачу вдається довести, що поширена інформація звинувачує його у скоєнні конкретного злочину. Також звинувачення у «колабораціонізмі» чи «мародерстві» стали юридичними тригерами, які суди сприймають дуже серйозно. Разом з тим, рішення Теплицького суду створює прецедент, який може змінити правила гри в локальному сегменті Facebook. Адміністратори груп змушені будуть переходити до премодерації контенту, щоб уникнути солідарної відповідальності за дописи користувачів.

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області