Медіапідсумки Вінниччини-2025: мільйони на комунальний піар, фейки та вироки зрадникам

Рік, що закінчується у медійному просторі Вінниччини став роком контрастів та загострення. Поки комунальні мовники отримують рекордні вливання з кишень платників податків, перетворюючись на дорогі інструменти політичного впливу, інші редакції змушені відбиватися від абсурдних позовів силовиків. Інформаційний фронт також не був спокійним: регіон накривали хвилі фейків – від безглуздих до небезпечних. А місцеві суди поставили крапки у справах десятків пропагандистів, відправивши їх за ґрати на реальні терміни.

Масові відключення світла також вносили корективи у роботу вінницьких медійників, проте некритичні. На відміну від обласного центра, місту Ладижин, що на Вінниччині діставалось добряче, - ворог гатив по ньому постійно. Відповідно, й проблеми з електроенергією там були значні. Вихід знайшовся - ладижинська радіостанція “Подільське радіо” для забезпечення енергонезалежності запустила власну сонячну електростанцію.

Втім вінницькі медіа цього року втримались, не закривались. Хоча фінансова ситуація стає дедалі скрутніше - продовження падіння рекламного ринку, значне скорочення фінансування від донорів, відтік кадрів, в тому числі і через мобілізацію.

А ще цього року медіа Вінниці зазнали втрат. На фронті загинули екс-журналісти Богдан Будай, який працював у “Вежі” та Костянтин Штифурак, який працював на ВДТ та СТБ, мав власний продакшн.

«Золоті» ефіри: 80 мільйонів на комунальні медіа

В умовах війни, коли кожна гривня бюджету має працювати на оборону чи критичну інфраструктуру, Вінницька міська рада ухвалила безпрецедентне рішення щодо фінансування власних медіаактивів. Наприкінці жовтня виконком затвердив фінансові плани, які гарантують комунальним підприємствам «ВІТА» та радіокомпанії «Місто над Бугом» понад 78 мільйонів гривень дотацій лише на 2025 рік і ще більше – у наступні.

Ситуація виглядає економічним нонсенсом: власні доходи цих підприємств покривають від 1,25% до 2,6% собівартості їхньої продукції. Тобто, заробляючи сумарно трохи більше мільйона гривень, вони витрачають майже 80 мільйонів коштів громади. Середньомісячна зарплата директора каналу запланована на рівні 98 тисяч гривень, що виглядає цинічно на тлі середніх зарплат у регіоні та навіть виплат військовим.

Приклад матеріалу з рекламою фонду, створеного міською владою. Скриншот: vitatv.com.ua

Офіційне обґрунтування — «соціальна значущість» та «протидія дезінформації». Щобільше, навіть "Зелений курс". Але поглянемо у документи: "Підвищення рівня поінформованості громадян і громадянок про діяльність міської ради та її виконавчих органів...". І в самій програмі — лише два комунальні медіаресурси. Скидається, що йдеться про фінансування піар-машини панівної у Вінницькій міській та обласній радах партії «Українська стратегія Гройсмана» до 2028 року.

Дослідження ІМІ за 2025 рік показало, що в матеріалах локальних медіа був лише 1% матеріалів з ознаками замовності. Це можна було б вважати показником якості. Але варто зважати на те, що рекламний, зокрема й політичний, ринок у регіоні, як і в державі загалом, дуже зменшився. Тож замовлень меншає, а з ними й грошей. Тому ці цифри радше не про якість медіа, а про падіння ринку.

Окрім прямих вливань, комунальники не гребують і сумнівними тендерами. Так, як повідомляв ІМІ, телеканал «ВІТА» замовив соціологічне дослідження своєї аудиторії за майже 137 тисяч гривень у підприємця, чия кваліфікація викликала питання навіть у державних замовників національного рівня.

«Секретний агент» у суді: як співробітник СБУ намагався «розвести» редакцію на мільйон

Одним із найгучніших медіа-скандалів року стала спроба співробітника СБУ Олега Рудюка відсудити у вінницького видання «Ми Вінничани» мільйон гривень. Як повідомляв ІМІ, справа стосувалася журналістського розслідування про депутата облради від забороненої ОПЗЖ Олександра Царенка, який фіктивно служив у ЗСУ. Рудюк у цій схемі фігурував як пособник.

Один з матеріалів сайту, який став причиною позова Олега Рудюка. Скрин:  “Ми-Вінничани”

Особливістю процесу стала його «таємничість». Позивач не надсилав претензій до редакції, не було жодного письмового чи бодай усного звернення з вимогою чи проханням прибрати матеріал як такий, що ображає його честь та гідність. А журналісти  випадково дізналися про позов про захист честі і гідності - з реєстру. Однак суди всіх інстанцій, включно з Верховним Судом, визнали: позов про захист честі та гідності — це особиста справа. Відмовившись сплатити судовий збір, СБУшник програв справу, так і не розпочавши її розгляд по суті. Тепер йому доведеться зосередитися на власному захисті у кримінальному провадженні щодо фіктивної служби депутата в ЗСУ.

Навала фейків: від гумових качок до дискредитації ЗСУ

Інформаційний простір Вінниччини цього року просто штормило від маніпуляцій та дезінформацій. Умовно їх можна поділити на три категорії.

Абсурдні вкиди та шахрайство. Телеграм-канали масово поширювали новину 7-річної давнини про гумових качок на проспекті Космонавтів та рекламували шахрайські схеми виплат «від міськради», намагаючись накрутити підписників.

Скриншот з телеграм-каналу “Доброго вечора, ми з Вінниці”

Російські ІПСО. Ворог активно працював на розпалювання ворожнечі. Найяскравіший приклад — фейк про колумбійського добровольця, який нібито розбещував дитину у Вінниці. Цю брехню, створену ресурсами окупантів, спростували фактчекери. Також розганялися панічні чутки про «отруйне повітря», які довелося офіційно спростовувати Центру контролю хвороб.

Перешкоджання ЗСУ. Окремою проблемою стали блогери, які заради хайпу грали на руку ворогу. Правоохоронці у 2025 році оголосили підозри трьом вінничанкам, які стрімили роботу ТЦК, розкриваючи локації військових та підбурювали натовп. Їхні відео миттєво підхопила російська пропаганда.

Також зафіксовано випадки використання бренду розслідувальних медіа. Зокрема, у телеграм-каналах «Труха» поширювали «чорнуху» проти чиновників, використовуючи логотип «Вінницької агенції журналістських розслідувань». До вкиду ГО не мала жодного стосунку. Допис було оформлено як відео, у якому було використано офіційний логотип та водяний знак вінницьких розслідувачів. Йшлося про очільника одного з департаментів Вінницької міської ради, Якова Маховського, також у ньому були використані скриншоти з розслідування агенції, опублікованого півтора року тому.

Час розплати: тюрма за пропаганду

Судова система у 2025 році продемонструвала жорстку позицію щодо любителів «руського міра». Вироки отримали як топ-пропагандисти, так і місцеві колаборанти.

Так, Анатолій Шарій та Антон Шевцов, ексочільник поліції області, заочно отримали по 15 років за держзраду.

Юлія Тарапата, колишня вінницька журналістка, яка нині працює у московській «Вечерней Москве», засуджена до 10 років заочно за інформаційну підтримку агресії.

Дмитро Пучков («Гоблін»), російський блогер-українофоб родом з Кропивницького, отримав вирок у 10 років із конфіскацією.

Місцеві агітатори. Реальні терміни отримали й ті, хто чекав на окупантів у Вінниці. 5 років тюрми присудили клірику УПЦ МП Євгенію Кошельнику та 74-річній пенсіонерці, яка ностальгувала за СРСР в «Однокласниках». Олександр Роджерс, блогер-ексвінничанин,  отримав 6 років.

Посадовці. Чиновниця Вінницької ОВА відбулася іспитовим строком за виправдовування агресії у приватних розмовах, що викликало певний резонанс, адже вона продовжила працювати на держслужбі.

Тож, 2025-й медійний рік у Вінниці чітко окреслив кордони. З одного боку, влада, яка цементує свій вплив через комунальні медіа, витрачаючи на це колосальні ресурси громади. З іншого — правоохоронна система, яка, нарешті, почала наздоганяти тих, хто роками вів інформаційну війну проти України. А посередині — незалежні журналісти та фактчекери, яким доводиться працювати в умовах тиску силовиків, навали фейків та нерівної конкуренції з бюджетними медіа-монстрами.

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області