«Перші кадри вже з’явилися»: як обстріли Вінниччини використовують для залучення аудиторії

Під час російської атаки одні канали закликають залишатися в укриттях і не поширювати небезпечних подробиць. Інші обіцяють показати відео з місця події та спрямовують читачів за посиланнями. Дописи про Вінницю та Бар демонструють, як суспільно важлива інформація стає приманкою для переходів — навіть без доведеної підробки кадрів.

16 жовтня «Вінниця — Times» опублікувала повідомлення про атаку на місто, завершивши його закликом: «Перші кадри вже з’явилися. Що відбувається на місці — дивіться». Під текстом — посилання «ДИВИТИСЯ КАДРИ».

У дописі про вибух у Барі використано ту саму конструкцію: коротке повідомлення про подію, відеофрагмент і обіцянка показати більше за посиланням. Змінюється місто, але спосіб залучення читача залишається однаковим.

На наданих скриншотах немає фраз «ПЕРШІ ЖАХЛИВІ КАДРИ З ВІННИЦІ» та «Тут усе не публікуємо. Терміново переходьте», зазначених в описі випадку. Однак тексту достатньо, щоб проаналізувати механізм: новина про небезпеку стає підводкою до переходу.

Посилання з першого повідомлення вело до іншого телеграм-каналу.

У дописах видно ознаки маніпулятивного залучення уваги.

О 17:41 16 жовтня «Інтерфакс-Україна», посилаючись на начальницю Вінницької ОВА Наталю Заболотну, повідомив про пошкодження цивільної інфраструктури та чотирьох постраждалих, двох із яких госпіталізували. На той момент атака тривала.

Оцінка масштабу атаки з’явилася наступного дня. hromadske 17 жовтня, посилаючись на повідомлення Заболотної, передало її оцінку обстрілів за минулу добу як однієї з наймасовіших атак на регіон за період повномасштабного вторгнення.

Саме реальність небезпеки робить такі дописи особливо дієвими. Людина може відкривати посилання не заради видовища, а щоб з’ясувати, чи не постраждали близькі, будинок або місце роботи. Обіцянка «перших кадрів» використовує цю потребу в інформації.

У повідомленнях «Вінниця — Times» працюють кілька прийомів. Слово «перші» підкреслює оперативність і створює враження переваги над іншими джерелами. Формула «що відбувається на місці» обіцяє заповнити інформаційну прогалину. Вказівний емодзі та окреме посилання підштовхують до конкретної дії.

Водночас у видимому тексті немає пояснення, хто зняв обіцяні кадри, коли це сталося і як перевірили їхню відповідність події. Відсутність перевірюваного походження особливо проблемна, коли саме кадри стають головним аргументом для переходу. Щоб установити їхню автентичність, потрібні оригінальний запис, час його першої публікації та зіставлення з підтвердженими обставинами події. Чотирисекундного прев’ю для цього недостатньо.

У цих фрагментах також немає видимого рекламного маркування. Коли перехід веде на сторонній канал замість конкретного обіцяного відео, це посилює ознаки промоції під виглядом новини. Подібне просування може бути платним, взаємним або відбуватися всередині мережі каналів.

Іншу реакцію зафіксовано в Blacklist Вінниця. Канал поширив повідомлення міського голови Сергія Моргунова із закликом залишатися в безпечних місцях, не знімати й не публікувати матеріали під час атаки. А пізніше і власний коментар адміністрації: «Тривога триває. Під загрозою життя людей. Не все в житті вимірюється охопленням і лайками».

«ВінТайм» у матеріалі про атаку позначав оновлення часом, посилався на Моргунова та Заболотну, уточнював кількість постраждалих і передавав заклики залишатися в укриттях. Основні відомості читач отримував у самому тексті. Це не означає, що кожне формулювання публікації бездоганне, але її структура дозволяла побачити, як і з чиїх повідомлень змінювалася картина подій.

«Інтерфакс-Україна» зосередив заголовок на підтверджених наслідках і кількості постраждалих. Vinbazar у вечірньому матеріалі розділив відомі наслідки та інформацію, яку офіційно ще не оприлюднили. Такі обмеження знання — важлива частина новини під час атаки. Вони показують читачеві, де закінчується підтверджений факт.

Безпековий аспект потребує окремої обережності. У матеріалі ІМІ про безпеку роботи журналістів на місцях надзвичайних подій наведено застереження рятувальників: ворог може аналізувати оприлюднені фото й відео та використовувати їх для коригування ударів.

Є й питання гідності постраждалих. Документування російських злочинів має суспільну цінність. Але редакція повинна оцінювати, що саме додає конкретне зображення до розуміння події та якої шкоди може завдати його поширення. Вартопрочитати рекомендації ІМІ щодо травматичного контенту, які пропонують зважувати новинну важливість матеріалу й етичні наслідки його публікації. Самої здатності кадру шокувати для редакційного рішення недостатньо.

Подібну практику описували й в інших регіонах. У дослідженні черкаських медіа та пабліків ІМІ зафіксував використання теми обстрілів для рекламного просування та публікації наслідків атак до офіційних коментарів.

Предметом критики є спосіб використання події. Під час обстрілу аудиторія потребує підтверджених відомостей про небезпеку, допомогу та наслідки. Коли доступ до них підміняють обіцянкою «перших кадрів», людська тривога стає засобом нарощування переходів. Редакційна відповідальність починається з простого рішення: дати читачеві перевірену відповідь, позначити невідоме та не використовувати чуже горе як винагороду за клік.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів