З 2023 року польські ув'язнені будуть зобов'язані платити за використання в камері додаткових пристроїв – телевізора, чайника, музичного центру – 20 злотих на місяць. Таким чином планується заощадити лише близько 15,7 млн злотих з бюджету. Це реальна економія коштів держави, але вона має єдину умову – ув’язнені мають змогу платити і заробляти, щоб оплатити послуги. Що ж відбувається в українських тюрмах і чому будь-які реформи та ініціативи зверху тут розбиваються вщент? Спробуємо розібрати на прикладі однієї колонії – Крижопільського виправного центру №113.
Ця колонія, як і всі «виправні центри», відноситься до «лайтових зон» - закладів «мінімального рівня безпеки», а фактично, це корпуси, де живуть ув’язнені за легкі злочини, плюс поселення. Режим тут не такий суворий. Здавалося б, можливість працювати є, аби було бажання. Але саме на цій тонкій межі, між можливістю і бажанням, і починаються фокуси, які часто виливаються у корупційні оборудки. Адже на кожного ув’язненого йде фінансування з держбюджету (за даними Міністерства юстиції України, вартість тримання одного засудженого в середньому становить 100 000 грн на рік), а отже при правильному наповненні і певному нехтуванні правами людини можна отримати більше грошей, використовуючи ту ж площу. А до того ж виправні центри можуть скеровувати на власні потреби частину доходів від своїх виробничих зон (так звані «промки»). І залучати на «аутсорс» в’язнів як робітників на інші підприємства. Фактично розрахунок з такими підприємствами (їх називають «контр-агентами») – взагалі секретний гешефт.
З приходом «нової» влади у 2020 році в Україні почалась своєрідна «пенітенціарна реформа», як казав міністр Малюська: «Великий розпродаж тюрем». Мінюст вирішив продати території колоній, ущільнивши інші. Таким чином частину тюрем закрили. Наприклад, контингент з Ширяєвського, Устинівського та Олександрівського виправних центрів перевели до Крижопільського ВЦ №113. Зрозуміло, що встигнути за реформаторськими поривами керівництва держави на місці не встигли, а тому Крижопільска колонія виявилась неспроможною прийняти таку кількість людей. Усі базові сфери були не готові. Відбувся колапс.
Казус Ясінського
В листопаді 2020 року Романа Ясінського, як і інших засуджених з виправного Олександрівського центру Кіровоградщини, «переселили» до Крижопільського ВЦ №113. До можливості УДЗ (умовно-дострокове звільнення) залишалось небагато часу, 2-3 тижні. Та у Крижополі це перетворилось на кількарічну пригоду.
Ущільнений чи не вдвічі (зі ста до двохсот) крижопільський центр став перенаселеним, умови для засуджених погіршились вкрай. А роботи для більшості людей бракувало. Робота – це ключ до дверей на свободу, хоч і працевлаштовані часто отримують кількасот гривень на місяць. Та одна умова, що ти задіяний у «суспільно корисному» вже дає змогу проситись на волю раніше строку.
Тоді ж суддя Крижопільського суду Швець вперше виносить позитивне рішення щодо можливості УДЗ Романа Ясінського. Та сторона обвинувачення не погодилась з таким рішенням суду – і прокурор Надія Бідюк подала апеляцію на це рішення. Вінницький апеляційний суд підтримав районну прокуратуру Крижопільщини. І понад рік Ясінському довелось чекати наступної змоги отримати дострокове звільнення.
Перед початком війни, всередині лютого 2022 року у Крижополі суддя Зарічанський розглядав прохання Ясінського про умовно-дострокове звільнення. На засідання до Ясінського прийшов і Ярослав Бурбеза, на той момент керівник крижопільської колонії.
Засуджений вказував, що не мав доган, що поводив себе добре, намагався бути корисним – брав участь у ремонтних роботах у корпусі. Тому просив дати змогу раніше вийти на свободу. Та прокурор Андрій Крот усіляко заперечував це. Головний аргумент – Ясінський ніде не працював.
Ремонтні роботи, як називає це прокуратура «роботи по благоустрою» – обов’язок кожного засудженого. Ясінський із самого початку свого перебування в Крижополі звертався до адміністрації з проханням знайти роботу для нього, та такої можливості не знайшлось. А після апеляції прокурорки Бідюк весь рік він займався відстоюванням своїх прав.
— На контр-агентських об’єктах я не був працевлаштованим в силу того, що вважаю, що засуджених там просто експлуатують як рабів. А безпосередньо в колонії інфраструктура промислової зони повністю зруйнована, люди отримують копійки. І навість в силу офіційного працевлаштування з усіма відповідними оформленнями документації – люди все одно не проходять по пільзі УДЗ, - розповідав на суді Ясинський.
Від початку строку, у іншій колонії, Ясінський працював та мав заохочення, навіть закінчив ПТУ. Дистанційно пройшов курс соціальної реабілітації. У Олександрівському виправному центрі попри початок пандемії Ясінський працював на контр-агентському об’єкті. А після закриття об’єкту працював всередині закладу.
Прокурор Крот чимдуж чіплявся виключно за те, що Ясінський не працював останній рік, після відмови апеляційного суду.
— Я читав перед засіданням матеріали справи – там відсутні ваші звернення і заяви про працевлаштування у Крижопільському виправному центрі, - говорив прокурор Крот.
— Андрію Юрійовичу, ми ж з вами говорили у особистій розмові, - нервується Ясінський. – Я розповідав, що був залучений на безоплатній основі з благоустрою. Ви ж чудово знаєте ситуацію у виправному центрі – 70% контингенту взагалі не працює.
Начальник центру Бурбеза позитивно схарактеризував Ясінського і сказав, що засуджений не отримав офіційну роботу на контр-агентських об’єктах через стан здоров’я. Але протягом терміну покарання Роман Ясінський брав участь у ремонтних роботах. Загалом, Бурбеза як представник адміністрації клопотав про звільнення Ясінського.
Та не прокурор Крот. Він наполягав, що в справі не було письмових звернень засудженого про можливість працевлаштування. І скільки Бурбеза не пояснював, що Ясінський звертався, що було неодноразові розмови, що все зафіксовано в журналі особистого прийому – для Андрія Крота це було порожнім колиханням повітря.
— Ми з Ясінським спілкуємось можна сказати, що щоденно. І щоденно записувати всі заяви в особову справу я вважаю зайвим, - казав начальник виправного центру.
— А я розцінюю факт відсутності заяв як небажання Ясінського працювати, - парирував прокурор Крот.
Мали б розпочатись дебати. Роман Ясінський завчасно готував промову, записав її. Проте суддя обмежився запитанням, чи підтримує засуджений свою заяву. І прокурор Крот повторив мантру про те, що Ясінський ніде не працював. Суддя вийшов в нарадчу кімнату.
Рішенням суду було все ж звільнити Романа Ясінського, дозволити вийти на волю на 3 місяці раніше строку.
Апеляцію прокуратура не подала. А потім почалась війна…
Крижопільський центр та його контингент та контр-агенти
Виправний центр №113 – це установа не позбавлення волі, а її обмеження. На відміну від колоній, тут засудженим можна мати при собі гроші без ліміту кількості, речі з цінних металів, смартфони. У супроводі працівників центру можна виходити за його межі на відстань до п’яти кілометрів — купити продукти чи отримати чи відправити посилку, лист на пошту. Якщо засуджений захворіє — лікується в «цивільній» лікарні Крижополя. Якщо потрібних послуг там не надають, можна оформити відпустку й поїхати, наприклад, в обласний центр. Про наближений до цивільного уклад життя свідчить і те, що тут не «бараки», а «гуртожитки», не «камери», а «кімнати».
На момент перебування Романа Ясінського у центрі з семи наявних «гуртожитків» жити можливо було тільки вдвох. Інші будівлі — це їдальня, майстерня, стайня, а також — із десятками дір замість вікон — триповерхівка колись функціонального другого гуртожитку.
До «реформи» у центрі було 88 осіб. З них 52 працювали: 27 – на деревообробці, 25 – на птахофабриці. За мінімалку. Але про це згодом.
У той час, як заселений людьми аварійний другий барак не мав опалювальних комунікацій напередодні минулої зими, адміністрація установи купила автівку Mitsubishi Outlander за 595 тисяч гривень і відзвітувала на офіційному сайті zakupki.prom.ua про ремонти вартістю 146 тис., 156 тис., 12 тис. гривень. При цьому станом на травень 2021-го, перед купівлею автівки, ув'язнені недоотримали зарплат на 2 мільйони гривень.
Плюс у лютому 2021 року під час моніторингового візиту виявилось, що один із в’язнів, хворий на туберкульоз, був взимку виселений в окрему невідремонтовану та майже неопалену будівлю. Представники Омбудсмена тоді зазначили, що арештанти не отримують необхідну медичну допомогу.
Отож, ця череда скандалів змусила влітку зробити «косметичний ремонт» першого поверху аварійного барака №2. При цьому більшу частину будівельних матеріалів було демонтовано з законсервованої 59-ї колонії, а сам ремонт робили засуджені безкоштовно. Багатьом обіцяли УДЗ або заохочення за роботу, але отримала це незначна частина в’язнів. Серед тих, кому обіцяли УДЗ був і Роман Ясінський. Чим закінчилась його історія вже знаємо. Іншим пощастило менше.
Після того як у соціальні мережі виклали чергове відео про те, що відбувається у виправному центрі, адміністрація «включилася» та почала готуватися до встановлення опалення. Знову ж таки – твердопаливний котел було демонтовано з 59-ї колонії.
В матеріалі видання «Бабель» про контрагентів Крижопільського центру йдеться: «Олексій Полежака скидає фотографію платіжної відомості одного із в’язнів за квітень. На вузькому папірці — кілька цифр із підписами. «Оклад посадовий» — 198,08 гривні, «податок на прибуток» — 35,65 гривні. Військовий збір, судові позови, харчування й комунальні послуги «з’їли» ще 45,75 гривні. У підсумку за місяць засуджений отримав на руки 116 гривень 68 копійок. Інші в’язні підтверджують: це типовий рівень зарплати на місцевому виробництві».
Колись У Крижопільському центрі розпилювали дерев’яні бруси на дошки, робили щепу, лакували собачі буди. Але із настанням пандемії замовлення зникли.
Залишились хіба що у підсобному господарстві центру свині та коні.
https://www.youtube.com/shorts/uEKVGV3qR7I
// https://youtube.com/shorts/Lyf6cRROwJI
Відразу за територією є СТО, де працюють дві особи. Один з них розповідав, що за пів року роботи там отримав 700 гривень. В день судового засідання Романа Ясінського один із засуджених також намагався отримати УДЗ, але йому не погодили. Він впевнений, що це через те, що він «цінний кадр» на СТО – добре фарбує автівки. А втрачати якісну і майже безкоштовну робочу силу адміністрація не бажає.
Найбільше підприємство-контрагент — «Вінницька птахофабрика», де випускають продукцію під торговою маркою «Наша ряба». Там працювали від кількох десятків до півсотні ув’язнених. Здебільшого на найтяжчих ділянках (забійна, наприклад).
— У їхні функції входить вішати курей на конвеєр. Ці напівживі кури обробляються хімією, від якої люди хворіють, - розповідає Роман Ясінський зі слів тих, хто там працював, - вони працювали там кілька днів, а потім, оцінивши ситуацію, приїхали назад у ВЦ.
За словами засуджених, на руки вони отримували до 4 тисяч гривень на місяць. Фактично, ув'язнений отримував тоді за роботу по 9-12 годин 6 днів на тиждень 3-4 тисячі гривень, а «вільний» - 20 тисяч за місяць із 40-годинним робочим тижнем та соціальними гарантіями.
І загалом це триває десятиліттями. Наприклад, ось відгук про «Нашу Рябу» 2013 року: «У Ладижині на забійному комбінаті ув'язнені працюють, прості люди довго не витримують: постійно знімають премії, неоплачувані переробки просто за людей не вважають. А зекам виходу немає колючка чи забійний».
Зі свого заробітку в’язні мають 25 відсотків заробітку віддавати колонії. Але куди дівається все інше? Комерційна таємниця…
Війна – не привід для свободи
Лише на території Вінницької області влітку 2022 року функціонувало 7 установ виконання покарань різного рівня безпеки, в яких утримується майже 3000 осіб, у тому числі понад 700 взятих під варту осіб у слідчому ізоляторі державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)». Від початку війни «до установ виконання покарань Вінницької області із установ інших областей евакуйовано майже 400 засуджених та взятих під варту осіб».
Станом на початок літа 2022 року у пенітенціарних установах, над якими уряд України тимчасово втратив контроль внаслідок бойових дій з 24 лютого 2022 року, перебувало приблизно 3000 осіб.
Як зазначив Європейський суд з прав людини: «Відповідна держава має всіма наявними в її розпорядженні юридичними та дипломатичними засобами стосовно третіх держав та міжнародних організацій намагатися продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, викладених у Конвенції», особам, які перебувають в ув’язненні в непідконтрольних їй установах (справа «Ілашку та інші проти Молдови та Росії».
Та піти служити Україні, захищати її в’язні навіть за «легкими» статтями часто не можуть
Що ж до Крижопільського центру №113, то в травні 2022 року працівники ДБР повідомили про підозру керівнику центру, який «завдав державі мільйонних збитків». Інкриміновий йому злочин пов'язаний із передачею землі в приватні руки. Керівника підозрювали в аферах, які коштували державі 13,5 мільйонів гривень.
— У січні 2021 року посадовець уклав три неправомірні договори із фермерським господарством щодо спільної обробки понад 200 га землі, що перебуває у власності державної установи. Договори надавали право фермерському господарству протягом 10 років вирощувати на землях виправного центру сільськогосподарську продукцію та продавати її на власний розсуд, — інформували в ДБР.
— Такі угоди суперечать чинному законодавству, оскільки вирощена сільськогосподарська продукція мала б йти на потреби установи. До того ж розслідування встановило, що установа мала технічні і фінансові можливості обробляти землю самостійно.
За перший рік «співпраці» установа отримала лише 861 тисячу гривень. Експертиза встановила, що сума недоотриманого прибутку державою становить 13,5 мільйонів.
Про умови співпраці з іншими контрагентами ДБР не повідомляло…
Comments