Вінницька “феодальна” стратегія Вячеслава Соколового

Доки увага українців прикута до фронту, голова Вінницької обласної ради Вячеслав Соколовий, одна з ключових фігур партії «Українська стратегія Гройсмана» (УСГ), на наш погляд, використовуючи правовий режим воєнного стану, зосередив у своїх руках одноосібне право призначати та звільняти керівників комунальних підприємств, установ та організацій. Хоча такі дії формально вписуються в букву закону, на наше переконання, вони порушують демократичні та моральні принципи. Вінницька обласна рада працює в штатному режимі, депутати присутні на місцях, а безпекова ситуація дозволяє проводити всі самоврядні процедури. Проте рада, контрольована монобільшістю УСГ, як видається збоку, мовчки сприйняла цей підхід, фактично перетворивши депутатський корпус на статистів у кадрових питаннях.

Результатом, на наше переконання, стала «кадрова карусель», що характеризується непрозорістю, просуванням, зокрема, окремих, не завжди кваліфікованих протеже, чиновників, що мають, за повідомленнями у медіа, корупційний бекграунд, та системним усуненням незалежних професіоналів. Все це, на наш погляд, схоже на банальну модель управління, керовану непотизмом, контролем над ресурсами та політичним патронажем, а не суспільним інтересом. Одним словом – стратегія. 

 Політичний контекст, що нагадує узурпацію

Вячеслав Соколовий, колишній прокурор області, який раптом у 2020 році став політиком, не марно плекав амбіції, що виходили за межі традиційної церемоніальної ролі голови обласної ради. Наприкінці 2021 року, лише за кілька місяців до повномасштабного вторгнення РФ в Україну, Соколовий публічно озвучив своє бачення радикальної перебудови регіонального управління. Він заявив про готовність обласної ради перебрати на себе виконавчі функції, фактично пропонуючи замінити собою обласну державну адміністрацію (ОДА). "Ми вже зараз готові брати на себе виконавчі функції... Завершення децентралізації штучно затягується, і це очевидно," – заявив Соколовий у грудні 2021 року. Він аргументував це тим, що державні адміністрації мають бути редуковані до рівня «префектур» із суто наглядовими функціями, тоді як реальна виконавча влада – і, що найважливіше, бюджет – мають перебувати в руках виконавчих комітетів обласних рад. Хоча ця риторика була загорнута в обгортку «децентралізації» та «європейського досвіду», де-факто це був чіткий сигнал про наміри: монополізація вінницької влади однією політичною силою.

Обласна рада де-факто є монобільшістю партії «Українська стратегія Гройсмана». У той час як на національному рівні партія Володимира Гройсмана демонструвала скромні результати, посівши дев'яте місце з 2,41% голосів, у Вінниці та області вона здобула тотальний контроль. Маючи домінуюче становище, на нашу думку, межа між самоврядчою радою та виконавчими амбіціями Соколового стерлася. Одноосібні рішення Соколового не зустрічають опору. 

І незважаючи на те, що рада збирається регулярно, а регіон знаходиться далеко від лінії фронту, депутатський корпус, на нашу думку, фактично зрікся своєї контрольної функції. Концентрація кадрових повноважень в руках Соколового була сприйнята «як належне», що, на наше переконання, перетворило обраних представників громад на глядачів “театру одного актора”. 

Юридичним фундаментом для дій Соколового стали зміни до законодавства, що регулює місцеве самоврядування в умовах воєнного стану. Зокрема, Закон України № 2259-IX, прийнятий навесні 2022 року, надав головам обласних рад розширені повноваження для забезпечення безперервності управління. Закон передбачає, що у період дії воєнного стану звільнення та призначення керівників комунальних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідного органу місцевого самоврядування, може здійснюватися головою відповідної ради одноосібно, без конкурсних процедур.

Першочерговою метою цих змін було запобігання адміністративному колапсу в регіонах, де ради не могли зібратися через обстріли, окупацію або евакуацію депутатів. У таких випадках голова стає єдиним центром прийняття рішень, щоб забезпечити роботу комунальників, лікарень та рятувальних служб. Це був механізм виживання. Вінниччина, натомість, у глибокому тилу. Обласна рада проводить регулярні сесії, комісії працюють у штатному режимі, кворум збирається. На наш погляд, це вказує на відсутність фізичних чи логістичних перешкод для колегіального прийняття рішень, як це передбачено демократичними процедурами. 

Використовуючи положення воєнного стану для обходу ради в стабільному регіоні, Соколовий порушує дух закону, дотримуючись його букви. Це дозволяє йому призначати директорів без публічних конкурсів, без заслуховування на комісіях, без громадського обговорення і без затвердження депутатським корпусом. Це усуває будь-які стримування і противаги, створюючи «сіру зону», де під виглядом воєнної необхідності процвітає непотизм.

Центральні органи виконавчої влада, зокрема Верховна Рада, усвідомлює існування цієї лазівки. Ще в березні 2022 року парламентські комітети розглядали законопроекти (наприклад, № 7153), покликані збалансувати ці повноваження. Пропонувалося, щоб такі одноосібні рішення голів рад у тилових регіонах вимагали погодження з начальником обласної військової адміністрації. Однак законодавчий процес загальмувався. Політична воля «приборкати» регіональних «баронів» у тилу виявилася слабкою. 

Кар’єрні ліфти і каруселі Соколового

Найбільш промовистим, як ми вважаємо, доказом деградації управління є якість призначень, здійснених Соколовим. Без фільтру конкурсних комісій, на нашу думку, на посади почали потрапляти люди з сумнівною репутацією, згідно з публічними повідомленнями, викликає запитання, а їхня діяльність може містити ознаки конфлікту інтересів.

Можливо, найбільш характерною ілюстрацією кадрової політики Соколового є історія комунального підприємства «Вінницький обласний центр підготовки громадян до національного спротиву». Створене для навчання цивільних осіб військовій справі, з бюджетом у 180 мільйонів гривень, підприємство перетворилося на калейдоскоп кримінальних скандалів. За один рік Соколовий примудрився змінити чотирьох керівників цього стратегічного підприємства. Плинність кадрів сама по собі, на нашу думку, свідчить про катастрофічний провал перевірки та менеджменту. 

Ігор Чорний призначений 7 січня 2025 року. На момент підписання контракту Соколовим, Чорний вже мав статус обвинуваченого у справі про шахрайство. Менш ніж за місяць, 6 лютого, його затримала СБУ. Підозра: організація схеми продажу фальшивих висновків Військово-лікарської комісії (ВЛК). Навіть перебуваючи в СІЗО, він формально залишався директором до 17 лютого, кидаючи тінь на всю систему оборони області.

Після Чорного роль «затички» в цьому хаосі призначень виконував Петро Орлюк. Він очолював центр до червня 2025 року, пішов «за угодою сторін». Його каденція була настільки непомітною, що виглядала як пауза перед черговим скандалом. Його замінив Руслан Шевчук, призначений 23 червня 2025 року. Полковник ДСНС у відставці та колишній депутат від «Партії регіонів» – вже цей бекграунд мав би насторожити голову облради. У серпні 2025 року Шевчук опинився за ґратами. Звинувачення: торгівля людьми (примушування підлеглих рятувальників будувати його приватні маєтки) та розтрата майна (розкрадання 6,4 мільйона гривень бюджетних коштів, виділених на закупівлю захисного спорядження). Соколовий звільнив його «екзотичним» способом – просто визнав своє ж розпорядження про призначення таким, що втратило чинність, намагаючись, на нашу думку, стерти це прізвище з історії своїх рішень. 

Чинний керівник, Микола Баланчук, призначений у вересні 2025 року. Учасник АТО, начальник штабу батальйону. Хоча його біографія виглядає більш відповідною, репутація закладу вже була знищена його попередниками.

Ще одне призначення, яке викликало резонанс своєю абсурдністю, стосується «Авторемонтної бази закладів охорони здоров’я» – підприємства, яке забезпечує логістику «швидких» та лікарень. 19 березня 2025 року Вячеслав Соколовий призначив директором підприємства Юрія Коцюбського, який є співвласником підприємства «НБК КАЛІБР» та магазину «Арсенал», які спеціалізуються на продажу мисливської зброї, набоїв та ножів. У Вінниці його знають як «зброяра», а не як менеджера транспорту чи логіста. Він замінив на посаді Андрія Якимчука (який протримався місяць) та Вадима Вічковського. Останній був звільнений після того, як викрив схеми розкрадання пального на підприємстві, до яких, за чутками, могли бути причетні родичі високопосадовців облради. 

Призначення людини з бізнесу продажу зброї на посаду керівника медичного автотранспорту виглядає як знущання над професійними компетенціями. Це наводить на думку, що головним критерієм була не здатність керувати автопарком, а особиста лояльність або ймовірні бізнес-інтереси, пов'язані з активами бази.

У вересні 2025 року Соколовий продемонстрував масштаб своєї влади, підписавши контракти одразу з дев'ятьма керівниками комунальних закладів одним махом. Цей «пакет» включав призначення, які викликали обурення. Так, Михайло Кременюк призначений директором Вінницького обласного художнього музею. Його попередня посада – заступник голови облради та робота в апараті суду. Він не має жодного стосунку до мистецтвознавства чи музейної справи. Його характеризують як людину, що «вміє грати в команді» – евфемізм для політичної лояльності. А Гайсинський медичний фаховий коледж повторно очолив Анатолій Саблук. Призначення відбулося попри шлейф корупційних скандалів: у 2019-2020 роках його звинувачували в отриманні хабаря у 45 тисяч гривень за ремонт паркану. Хоча справу «зам'яли», повернення такої фігури на посаду, де навчаються студенти, є, на нашу думку, сигналом про толерування корупційних ризиків.

Вячеслав Соколовий часто публічно декларує «нульову толерантність до корупції». Однак аналіз його кадрових рішень, на нашу думку, свідчить про протилежне: Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, став кадровим резервом для його призначень. Наприклад, депутат облради від фракції «Українська стратегія Гройсмана» Віталій Донець був призначений керівником Тиврівського будинку-інтернату в жовтні 2024 року. Призначенець Соколового офіційно внесений до Реєстру корупціонерів. Суд визнав його винним у конфлікті інтересів: будучи директором іншого центру, він працевлаштував своїх родичів (братів дружини) і не повідомив про це НАЗК. Попередній керівник, Олександр Колкевич, не мав таких плям у біографії, але був звільнений, ймовірно, через відсутність “партійного квитка” УСГ. 

Ситуація в Ладижинському психоневрологічному інтернаті нагадує поганий анекдот. Фігурант Реєстру корупціонерів (виписував премії сину) Володимир Мельник був звільнений у вересні 2024 року. Одразу призначений на його місце Валерій Кузнєцов – також фігурант Реєстру корупціонерів (виписував премії самому собі). Фактично, Соколовий фактично замінив одного офіційного корупціонера на іншого. Схоже, наявність судового рішення про корупційне правопорушення не є перешкодою для кар'єри в системі, побудованій Соколовим, якщо ти є частиною «команди».

Та існує ще один, на нашу думку, прагматичний і цинічний мотив: боротьба за дороговартісну землю в межах міста Вінниці. Звільнення незалежних директорів, за нашими спостереженнями, часто передує тіньовим процесам відчуження територій закладів.Конфлікт навколо Вінницького обласного клінічного центру інфекційних хвороб є, мабуть, найбільш показовим. Ігор Матковський, який перетворив занедбану лікарню на сучасний медичний центр європейського рівня, був звільнений 22 вересня 2023 року під приводом закінчення контракту. Матковського асоціювали з партією «Слуга Народу», що робило його «чужим» для монобільшості Гройсмана. Проте справжня причина, ймовірно, криється глибше. Справа в території лікарні. Це величезна ділянка в привабливому районі. Існують обґрунтовані підозри, що «оптимізація» закладу та призначення лояльних керівників мають на меті відчуження частини землі під забудову нових житлових комплексів (ЖК). І все скидається на те, що зовсім скоро на землях, звільнених від контролю Матковського, вже зростатимуть новобудови.

Аналогічна схема була реалізована з Вінницьким обласним центром культури «Щедрик» (вул. Ботанічна, 15). Директорку Наталію Сентемон звільнили попри успішну роботу. Начальниця управління культури ОДА Ольга Дернова публічно заявила: «Справа не в Сентемон... справа в шматку землі!!!». Нове керівництво (Владислав Драчук) почало активну діяльність з «благоустрою» території. Ймовірно, щоб уникнути тендерів на Prozorro, закупівлі дробили на суми до 50 тисяч гривень (49 600, 49 370 тощо). В один день, 24 квітня, було підписано три договори з одним ФОПом. Територія центру розташована поруч із лісом та озером – приваблива для забудови локація. Раптова активність з «розчищення» території, вирубка дерев та бетонування майданчиків виглядають як підготовка інфраструктури для майбутньої комерційної забудови, а не як розвиток культури. Звільнення незалежного керівника було необхідним кроком, щоб усунути перешкоди для цього процесу.

Ну і куди ж без згадки про Медико-соціальні експертні комісії (МСЕК). У своєму інтерв'ю Наталя Заболотна, тоді ще виконувачка обов'язків голови Вінницької ОДА, прямо вказала на роль Соколового у формуванні керівництва цієї структури. Так, керівниця Вінницької МСЕК Юлія Даниленко була призначена розпорядженням Вячеслава Соколового. На тлі всеукраїнських скандалів з МСЕК, де у керівників знаходили мільйони доларів готівкою, а ухилянти купують інвалідність, персональна відповідальність того, хто призначає цих керівників, є колосальною. Заболотна наголосила, що раніше такі призначення проходили через конкурси та погодження, що створювало фільтри. Зараз ці фільтри демонтувано. Тож корупція в МСЕК – це вже не стільки проблема системи охорони здоров'я, скільки прямий наслідок кадрової політики голови обласної ради.

Ще один приклад – призначення директора Вищого професійного училища (ВПУ) у Погребищі. 11 листопада 2025 року цю посаду обійняв Ярослав Якубовський, 32-річний чиновник з Департаменту гуманітарної політики.Призначення молодих чиновників з адміністративних структур на керівні посади в заклади освіти може свідчити, на нашу думку, про бажання встановити жорсткий адміністративний контроль над ресурсами училищ (земля, гуртожитки, фінанси), замість того щоб обирати досвідчених педагогів чи господарників через відкриті конкурси. А училище – це, іноді, сотні гектарів сільгоспземель, на які вже подають заяви для довгострокової оренди «фермери».

Під прикриттям правового режиму воєнного стану у Вінницькій області, на нашу думку,була збудована “авторитарна” вертикаль влади, яка підмінила собою демократичне самоврядування.. Це дозволило голові ради усунути депутатський корпус від прийняття рішень і «Кадровий ліфт» Соколового виносить на гору людей з кримінальним минулим, корупціонерів, занесених до реєстру та просто лоялістів. Головним мотивом звільнень, на наше переконання, часто є не ефективність роботи закладу, а контроль над його ресурсами, передусім дорогоцінною вінницькою землею, яка може стати об'єктом забудови.

Повна підконтрольність обласної ради партії «Українська стратегія Гройсмана» унеможливлює внутрішній опір цій системі. Окремі Ддепутати, на нашу думку, стали співучасниками “узурпації” своєю мовчанкою. 

Вирішення цієї проблеми лежить у площині законодавчої влади. Верховна Рада України повинна невідкладно внести зміни до законів про воєнний стан, щоб обмежити одноосібні повноваження голів рад у регіонах, де не ведуться бойові дії, і повернути контрольні функції депутатському корпусу та громадськості. Доки парламент зволікає, «нові феодали» продовжують перетворювати області на свої приватні вотчини, завдаючи непоправної шкоди державі. 

Стаття створена в рамках проекту «Стійке громадянське суспільство в регіоні Східного партнерства». Це регіональний проєкт, присвячений зміцненню спроможності організацій громадянського суспільства, що фінансується Європейським Союзом і співфінансується Міністерством закордонних справ Чеської Республіки в рамках Програми перехідного співробітництва. Відповідальність за зміст та висловлені погляди несе Громадська організація «Автомайдан «Вінниччина».

The article was created within the framework of the project “Sustainable Civil Society in the Eastern Partnership Region”. This is a regional project dedicated to strengthening the capacity of civil society organizations, funded by the European Union and co-financed by the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic under the Transitional Cooperation Programme. Responsibility for the content and the views expressed lies with the NGO “Automaidan Vinnychchyna”.