Феодальна республіка Лука-Мелешківська: як захиснику не дають землю, бо "не свій" для Августовича

Роздати землю «своїм» біля ставків у Луці-Мелешківський – запросто. Надати гарантовану законом ділянку військовому – зась! Навіть попри те, що військовий виграв суд.

На конкретному прикладі військовослужбовця, який зіштовхнувся із забаганками місцевого "стратега", який уявив себе князьком, продемонтруємо, як формально демократична система може поводитись як гнила феодальна вотчина, де рішення ухвалюються не за законом, а за принципом "тому дам, іншому - гам". І тут уже питання не лише до сільради, а й до прокуратури, виконавчої служби та поліції.

Ця історія — не просто приватний спір за сотку землі. Це сигнал: навіть вигране в суді право нічого не варте, якщо система не хоче його реалізовувати. Такий підхід не лише породжує недовіру до влади, а й стимулює правовий релятивізм у суспільстві.

Отже, ще до повномасштаюної війни півтора десятки АТОвців вирішили звернутись до Лука-Мелешківської сільради. Вони просили виділити конкретні ділянки землі, які були вільними. Тим паче, законодавство їм це гарантувало. Як тим, хто першими захищав Україну від агресора. Звичайно, сільська рада, очолювана героєм наших публікацій Богданом Августовичем, відмовила.

Так поступово на шляху заяви-рішення-суди-виконання залишились "бодатись" лише двоє. Історію одного з них, Сергія П. (прізвище не називаємо з міркувань безпеки, оскільки герой матеріалу є знову діючим військовослужбовцем), ми й розповімо…

У квітні 2021 року ветеран АТО звернувся до Лука-Мелешківської сільської ради з проханням надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою з метою отримання земельної ділянки площею 0,1 гектара. 16 квітня 2021 року Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району відмовила у наданні дозволу. Мотив — земельна ділянка внесена до переліку таких, що мають виставлятись на торги. Звичайна, на перший погляд, ситуація перетворилась на багаторічну юридичну тяганину, яка оголила системні проблеми виконання судових рішень в Україні.

З такою позицією Сергій не погодився і вже 15 липня 2021 року оскаржив це рішення в судовому порядку, звернувшись до Вінницького окружного адміністративного суду. Однак, 30 вересня 2021 року суд першої інстанції відмовив йому в задоволенні позову.

Не здавшись, Сергій подав апеляційну скаргу до Сьомого апеляційного адміністративного суду. І вже 14 лютого 2022 року апеляційний суд став на бік заявника: визнав попереднє рішення сільради протиправним і скасував його, зобов’язавши орган місцевого самоврядування надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою. Рішення набрало чинності негайно та не підлягало оскарженню.

Здавалося б, крапка. Але ні — це лише початок.

Отже, рішення було винесене до війни (і це важливо в контексті публікації). Виконати його мали у чіткий строк. Та попри чітке судове рішення, 29 квітня 2022 року, Лука-Мелешківська сільська рада знову відмовила Сергієві у дозволі на ту саму земельну ділянку — вже рішенням 27-ї сесії № 1174.

Тобто, ще раз, 29 квітня 2022 року — вже після того, як рішення апеляційного суду набрало чинності — депутати Лука-Мелешківської сільради на чолі з головою Богданом Августовичем ухвалили рішення, яким знову відмовили в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою. Щобільше, в тексті самого рішення зазначено, що воно ухвалене "на виконання рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду". Тобто, фактично визнаючи рішення суду чинним, депутати свідомо проголосували проти його виконання.

Поіменне голосування підтверджує: за повторну відмову виступили як депутати, так і посадовці, які були безпосередньо обізнані з вимогами суду. Серед них — сільський голова Богдан Августович, керівник юридичного відділу Вадим Бондар, очільник земельної комісії Володимир Ткаченко та ще понад десять депутатів.

Просто зацініть рівень цинізму сільського депкорпусу. Сама назва рішення ("Про відмову у наданні дозволу...") свідчить, що його зміст був заздалегідь спланований. У підготовці проєкту рішення брали участь як земельна комісія, так і юридичний відділ. Це означає, що порушення мали усвідомлений і системний характер.

7 квітня 2022 року на підставі рішення апеляційного суду видано виконавчий лист. У травні відкрите виконавче провадження. Але реального виконання не відбулось — головний державний виконавець Сергій Федоринський почав систематично виносити постанови про відкладення виконавчих дій.

Причина затримки — клопотання сільського голови Богдана Августовича, який у травні 2022 року послався на "воєнний мораторій" — підпункт 5 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України. Цей мораторій набрав чинності після набуття чинності судовим рішенням, що робить його посилання юридично необґрунтованим. Тим паче, що судове рішення стосується надання дозволу на розробку документації, а не передачі у власність.

Скарги на бездіяльність виконавця також спершу не дали результату — керівник відділу ДВС Сергій Голубєв у липні 2023 року порушень не побачив і повторив посилання на "воєнний мораторій".

Однак уже через три дні, 24 липня 2023 року, у постанові за результатами перевірки того ж виконавчого провадження сам Голубєв визнав дії виконавця незаконними — зокрема, такими, що порушують вимоги статті 32 Закону України «Про виконавче провадження». Внаслідок цього постанову про відкладення виконавчих дій скасували.

Але й на цьому протидія не завершилась.

І тут починається ще одна сюжетна лінія, поліцейська. Її можна назвати «імпотенцією на замовлення».

У листопаді 2023 року, усвідомлюючи саботаж з боку органу місцевого самоврядування, Сергій вимушено звернувся до поліції з повідомленням про можливе вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Лука-Мелешківської сільської ради. Втім, 28 листопада 2023 року виконавче провадження було закрито.

Після цього, 16 липня 2024 року, Захисник ще раз звернувся до поліції — цього разу з вимогою внести його заяву до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування за ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (невиконання судового рішення). Також він просив визнати його потерпілим у цьому провадженні.

Проте 26 серпня 2024 року заявник отримав відповідь, з якої дізнався, що його звернення розглянули не в межах Кримінального процесуального кодексу, а лише як звернення громадянина відповідно до закону "Про звернення громадян"!

У зв’язку з цим 29 серпня 2024 року він звернувся зі скаргою до Вінницького районного суду на дії (чи точніше – бездіяльність) посадових осіб поліції, які, на його думку, не виконали обов’язки, передбачені КПК.

Вгадаєте результат? Так, провадження закрили!

Суд не залишив це поза увагою —16 жовтня 2024 року Вінницький міський суд зобов’язав поліцію все ж відкрити кримінальне провадження №12024020050000917. Суть провадження — невиконання судового рішення, що набуло законної сили. Конституція України (ст. 19), Кодекс адміністративного судочинства (ч. 2 ст. 14) та Кримінальний кодекс (зокрема, ст. 129-1, 339-1, 356) прямо вимагають обов’язкового виконання рішень судів. Їхній саботаж — це не лише правопорушення, а й свідома підривна діяльність проти авторитету державної влади та місцевого самоврядування.

Але вже 30 листопада 2024 року — слідчі винесли постанову про закриття справи. Аргументи? Невідомо. Факти? Всі проігноровано!

І після цього писульку від поліції теж оскаржили. 9 січня 2025 року постанова була скасована черговою ухвалою. Суд визнав закриття провадження необґрунтованим і зобов’язав відновити слідство — матеріали направлені до слідчих відділу поліції №3 Вінницького районного управління.

Варто зайвий раз говорити про долю провадження?

Поліція робить вигляд, що вона безсила. Хоча, ні – вона свідомо та цинічно ігнорує закони України, які й зобов’язана оберігати та слідкувати за тим, щоб інші громадяни дотримувались них. Дії Лука-Мелешківської сільради та поліцейських, які саботують виконання судового рішення, є не просто юридичною недбалістю. Це — свідоме ігнорування статей 19 та 129-1 Конституції України, які гарантують обов’язковість рішень суду.

Саботаж рішення суду фактично отримав підтримку або, принаймні, байдужість з боку системи державної виконавчої служби. Лише після тривалого оскарження, повторних перевірок і публічного тиску вдалося домогтись визнання дій виконавця незаконними. Але вихлопу – жодного!

Ця історія — приклад того, як навіть за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, громадянин може стикнутися з тотальним саботажем з боку місцевої влади та виконавчих органів. Попри рішення суду, попри виконавчі документи, попри перевірки, посадовці продовжують діяти за принципом "а нам за це нічого не буде".

Це не просто про одну земельну ділянку площею 0,1 га. Це — про верховенство права в Україні. І про те, як його намагаються знищити на рівні однієї громади.

Цей кейс наочно демонструє, що в Україні навіть остаточне й законне рішення суду може бути знехтуване місцевою владою — без реальних наслідків. Система правосуддя, яка не здатна гарантувати виконання власних рішень, втрачає довіру. І навіть законослухняний громадянин, який діє виключно в межах правового поля, не може домогтись справедливості.

Це також сигнал до органів центральної влади: поки громади, суди, виконавці та поліція працюють кожен у своєму вакуумі — права людей залишатимуться на папері.

Цей випадок — показовий приклад системного правового нігілізму з боку органів місцевого самоврядування, що підриває саму суть верховенства права.

Лука-Мелешківська сільська рада відкрито проігнорувала рішення апеляційного адміністративного суду, яке було остаточним і не підлягало оскарженню. Це не просто формальність — це злочин, передбачений статтею 382 ККУ.

Повторне винесення ідентичного рішення про відмову виглядає як спроба обійти виконання постанови під виглядом "нового" рішення. Це юридична маніпуляція, яка повинна була б бути швидко припинена держвиконавцем — натомість маємо закриття виконавчого провадження без належного результату.

Системна проблема — замість реєстрації кримінального провадження, звернення розглядають у порядку "Закону про звернення громадян", що дозволяє уникнути реального розслідування.

Якщо суд не гарантує виконання своїх рішень, які виносяться «іменем України» — це вже не суд, а ілюзія правосуддя.