Одна справа, коли слідкуєш за порушенням прав журналістів. Інша – коли порушили твої власні права. Неодноразово я чув про недопуск громадян на сесійні засідання Якушинецької сільради. Тож, вирішив перевірити і на собі це. Звичайно, то могло б вважатися провокацією, але тоді б будь-яка спроба пройти, наприклад, на сесію Вінницької міськради – також була б провокацією. Хоча… Те, що міські депутати у обласному центрі обгородились турнікетами, крізь які не пройти тим, кому зась – давно не новина. На сесії міськради і нардепи не завжди потрапляють, годі вже казати і за журналістів.
Якушинці – це ОТГ, в якій об’єднані три села під Вінницею. Відповідно, людей тут цікавлять питання землі. А місцевий голова Василь Романюк натомість, звітуючи про відкритість та доступність, про кількість камер на квадратний кілометр, так і не зміг зробити постійні нормальній трансляції сесійних засідань.
А тут ще й карантин. На протиковідні заходи можна і грошей списати, і недопуск будь-кого будь-куди.
Наказано не пускати
Власне, зрозуміло, що мене на сесію 19 червня 2020 року не пустили. Аргументація найпростіша – Ковід. Не можна. Карантин. Трьом десяткам депутатів та працівників сільради дозволено бути в одному приміщенні, а ще одному журналісту – ні. Принаймні таке намагався озвучити «головний інспектор» Василь Семенець. Уточню, інспектор з благоустрою. Це таке комунальне підприємство є у сільраді, яке раніше себе «муніципальною поліцією» називало, проте слово «поліція» у назві їм заборонили використовувати. З усім тим, форму, яка копіювала навіть не поліцейську – прокурорську, залишили.
Гаразд, не пустив – викликаю поліцію. Чекаю. Аж раптом виявляється, що поліція поруч. Весь час тут був дільничний Олег Близнюк, на якого зі 102 і перенаправили виклик. І все це бачив. І навіть був не проти, аби я заяву про злочин написав. Але тільки чомусь у його автомобілі. Довелось писати все ж у приміщенні сільради.
Написав. Віддав. Виходжу знов до Семенця – він не пропускає. Прошу поліцейського Близнюка якось більш активно сприяти припиненню правопорушення – але ні. Сказав, що він щось зможе зробити, коли розглядатиме заяву. Наче то його повноваження. Я тоді не певен був, що взагалі пан Близнюк розуміє, що каже. Саме тому ще раз викликав поліцію. Яка не приїхала. Тому що і так там вже понад годину була…
Загалом, з десяток поліцейських автівок приїхали, аби «протидіяти провокаціям» журналістів. І на всю цю охорону виділялись гроші з бюджету.
Регламент курям на сміх
Лише після хвилі у Фейсбуці поліція відреагувала і навіть удала, що зацікавилась правовим розв'язанням питання. І слідча Ірина Ткач того ж дня відкрила провадження за ч.1 ст.171 ККУ за № 12020020100000489. Мене навіть визнали потерпілим.
Щоправда, це були чи не єдині слідчі дії пані Ткач. Але про це згодом.
Колеги із вінницького телебачення підтримали і запросили на ефір:
І тут виявився цікавий нюанс. Так, я надіслав заяву із проханням бути присутнім. Так, забув вказати, що я буду, натомість під документом стоїть мій підпис. І так, відмову у реєстрації сільська рада надіслала чи не через тиждень після недопуску на сесію.
А взагалі, чому саме реєстрація? А тут варто звернутись до документа, який називається «регламентом» Якушинецької сільської ради. І знайдемо там пункти, які стосуються роботи журналістів:
«6.10.Представники засобів масової інформації, журналісти можуть бути присутніми на пленарному засіданні сільської ради за умови попереднього узгодження своєї присутності з головуючим.
6.11.Застосування відео, фото та аудіо запису ходу проведення пленарних засідань здійснюється з дозволу головуючого».
Власне, зараз представники ГО «Автомайдан Вінниччина» готують позов до суду із вимогою скасувати ці пункти Регламенту Якушинецької сільської ради.
Закрити не можна розслідувати
Але питання регламенту, пошуку доказів, розслідування мало хвилювали поліцейську Ірину Ткач. Марно я намагався місяць отримати можливість ознайомитись із матеріалами справи, марно просив долучити інших свідків. Все тому, що пані Ткач за місяць після відкриття провадження винесла постанову про його закриття. Обурився діями підлеглої навіть голова вінницької поліції. І пообіцяв відновити розслідування. І… нічого не відбулось. Обурення керівника – не привід для підлеглих працювати.
І що цікаво, коли я просив надати доступ, коли писав заяву до канцелярії, в тому момент пані слідча вже винесла цю постанову і навіть не повідомила мене.
Довелося оскаржувати у суді. І 7 вересня суддя Юрій Ковбаса погодився із доводами про те, що слідча Ткач свою роботу не виконала – і вирішив скасувати постанову слідчої про закриття провадження.
Ось так простенька справа про те, як «інспектор з благоустрою» вирішив не пускати журналістів на сесію завдяки новій чесній відреформованій і професійній поліції перетворюється на нудний і тривалий серіал. Годі й казати, що у реально гучних справах, як-от побиття журналіста Богдана Новака кілька років назад, поліцейський віз досі не зрушив з місця. Нікого не знайдено, нікого не покарано.
Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області.
Матеріал підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House.
Comments