Як виявилося, вінницька поліція або сама не знає, кому видає дозволи на травматичну зброю, або не слідкує за тим, хто ці люди. Принаймні, такий висновок можна зробити із тих відповідей, які отримала ГО «Автомайдан Вінниччина» на свій запит. До речі, така практика розповсюджена по всій країні, як випливає із аналогічного кейсу ГО «Інститут масової інформації».
Ще 17 червня «Автомайдан Вінниччина» надіслав до вінницької поліції запит, в якому просив надати кількість наданих дозволів на «травмати» журналістам, а також вказати, з яких редакцій ці медійники. За тиждень, 23 червня, на «запит, щодо надання інформації відносно представників засобів масової інформації, які отримали протягом останніх 5 років дозволи на право носіння та зберігання пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії» правоохоронці відповіли, що «відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розгляд запиту продовжено до 20 робочих днів, у зв’язку із наданням великого обсягу інформації.
Згодом, 15 липня нарешті поліція “розродилась” відповіддю, «що статистичною звітністю по лінії дозвільної системи, визначеного додатком до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 1998 року за № 637/3077, не передбачено створення, накопичення та облік запитуваної інформації». Тому нові чесні відреформовані поліцейські вирішили, що «надати інформацію про кількість дозволів на придбання та зберігання пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, які видані на підставі подання громадянами документів, що підтверджують їх статус журналістів, не вбачається можливим».
І капітан із відповідним прізвищем Волокітенко, який неквапливо місяць відповідав на запит, зазначив, що таку відповідь він дозволяє оскаржити.
ІМІ зазначає, що право журналістів на «травмат» утаємничено: воно зазначено в наказі Міністерства внутрішніх справ України від 13 червня 2000 року N 379 дск (для службового користування). Незважаючи на те що термін "дск" є прямим порушенням законів України "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації" і його використання має призводити до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, текст цього наказу на сайті Верховної Ради відсутній.
13 липня 2020 року ІМІ розіслав до обласних управлінь Національної поліції запит про доступ до публічної інформації з питанням: скільки дозволів на травмати було видано власне журналістам? Ми отримали лише одну відповідь, яка містила точну цифру: від Нацполіції Миколаївської області, яка повідомила ІМІ, що на обліку в неї перебуває 277 власників спецпристроїв, які є журналістами. А далі таке враження, що хтось десь “схаменувся”, – і понад 20 обласних управлінь надіслали у відповідь на запит ІМІ абсолютно однакові листи, які слово в слово продублювали “відповідь”, що вони не зобов’язані знати про це. Насправді зобов'язані, адже саме Національна поліція є розпорядником такої публічної інформації – бо саме вона видає дозволи і веде облік таких пристроїв. ІМІ планує оскаржувати порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації" з боку працівників поліції, які неправомірно не надали передбаченої законом відповіді, яка підозріло і неймовірно “збіглася” в більш ніж 20 регіонах.
Та одного разу поліцейські все ж «дали маху» - у 2018 році на запит поліція надала відповідь, що в Херсонській області 223 особи отримали дозволи за посвідченнями журналіста. Причому, за твердженням Сергія Нікітенка, керівника інформаційно-аналітичного сайту "Мост" і представника ІМІ в Херсонській області, у цьому переліку прізвищ реальних журналістів було не більш ніж два-три.
«Ми можемо лише припускати, чому саме Національна поліція приховує від громадськості кількість травматичної зброї, яку було видано громадянам за журналістськими посвідченнями. Спадає на думку, що приховувати ці дані можливо, тільки якщо йдеться про якісь корупційні взаємовідносини, чи, може, це своєрідне тіньове забезпечення "журналістів у спортивних костюмах", яких ми не раз уже спостерігали перед місцевими виборами. Але в будь-якому разі розкриття такої інформації під час співставлення з реальною кількістю людей, що працюють журналістами в певному регіоні, напевно, дійсно може комусь “нашкодити”. Фейкові журналісти руйнують професію журналіста і вбивають довіру та повагу до його діяльності. Їхня кількість мала б зменшуватись. Але допоки існуватимуть таємні накази МВС, за якими в журналістів будуть преференції, геть не пов’язані з їхньою професійною діяльністю, як-от дозволи на травматичну зброю; поки працівники поліції намагатимуться приховати дані про кількість таких дозволів – будь-які спроби запровадження прескарти, єдиного зразка посвідчення журналіста та будь-яких інших способів боротьби за чистоту професії будуть марними. Бо "потрібні люди" отримуватимуть і "єдині прескарти", і "посвідчення встановленого зразка" тощо», - зазначили в ІМІ.
Дійсно, вінницький досвід «журналістів на спорті» може це підтвердити – досить лише пригадати, як під час скандальних подій під час виборів у 2012 році «тітушки» захоплювали приміщення окружної виборчої комісії. Але вони виявилися не тітушками, а журналістами – кожен мав при собі посвідчення реальної вінницької газети. А до місцевих виборів залишається все менше часу…
Comments